Роль нотаріуса в системі альтернативного вирішення спорів: теоретичні засади та практичні аспекти

Abstract

У сучасних правових системах, зорієнтованих на гуманізацію процедури вирішення правових конфліктів і наближення правосуддя до суспільства, зростає увага до альтернативних методів врегулювання спорів. Альтернативне вирішення спорів (АВС), таке як медіація, арбітраж, переговори та інші форми досудового врегулювання, набуває особливої ваги в умовах перевантаженості судової системи, складності традиційних процесуальних механізмів та підвищення вартості судового розгляду. В цьому контексті постає потреба у переосмисленні ролі та функцій професійних правових інститутів та учасників правочинів, серед яких вагоме місце належить нотаріусу.Нотаріус, як гарант законності й автентичності правочинів, традиційно сприймається насам-перед як фахівець, покликаний засвідчувати юридичні факти, оформлювати правочини та надавати їм публічної довіри. Водночас, розвиток інституту нотаріату в останні десятиліття демонструє тенденцію до розширення спектра його функцій та повноважень. Нотаріус дедалі частіше висту-пає не лише як «документатор» волевиявлення сторін, а й як посередник, порадник та, зрештою, «допоміжний арбітр» у процесах врегулювання спорів без звернення до суду. Саме в цьому, збалансованому поєднанні традиційних засад нотаріальної діяльності та нових підходів до позасудового врегулювання конфліктів, криється потенціал підвищення ефективності правової системи та посилення довіри суспільства до правоохоронних інституцій. Запропонована наукова розвідка спрямована на ґрунтовний аналіз теоретичних засад та практичних аспектів ролі нотаріуса в системі альтернативного вирішення спорів. Зокрема, у статті буде висвітлено сутність та особливості різних форм АВС, окреслено компетенції нотаріуса в межах цих процедур, а також проаналізовано сучасний стан правового регулювання й преце-денти практичної реалізації нотаріальної участі в позасудових механізмах розв’язання правових конфліктів. Результати цього дослідження матимуть теоретичне та прикладне значення, оскільки сприятимуть подальшому удосконаленню правових норм, розробці рекомендацій для практикуючих нотаріусів та формуванню науково-методологічної основи для розвитку інституту нотаріату як активного учасника системи альтернативного вирішення спорів. In modern legal systems aimed at the humanization of conflict resolution procedures and making justice more accessible to society, alternative methods of dispute resolution are gaining increased attention. Alternative Dispute Resolution (ADR), including mediation, arbitration, negotiations, and other forms of pre-litigation settlements, has become particularly significant against the backdrop of overburdened judicial systems, the complexity of traditional procedural mechanisms, and the rising costs of litigation. This situation necessitates a reevaluation of the roles and functions of professional legal institutions and participants in legal transactions, with notaries occupying a key position in this process.Traditionally, a notary, as a guarantor of the legality and authenticity of legal transactions, has been perceived primarily as a professional responsible for certifying legal facts, drafting agreements, and ensuring public trust in such documents. However, the evolution of the notarial institution in recent decades highlights a trend toward expanding its scope of functions and responsibilities. Increasingly, notaries are acting not only as «documenters» of the parties’ intentions but also as mediators, advisors, and even «auxiliary arbitrators» in resolving disputes without judicial intervention. This balanced combination of traditional notarial functions and innovative approaches to out-of-court dispute resolution holds significant potential for enhancing the efficiency of legal systems and fostering public trust in legal institutions.This article aims to provide a comprehensive analysis of the theoretical foundations and practical aspects of the notary’s role in the ADR system. It will explore the essence and characteristics of various ADR forms, delineate the competencies of notaries in these processes, and examine the current state of legal regulation and practical precedents of notarial involvement in out-of-court mechanisms for resolving legal disputes. The findings of this research will have both theoretical and practical implications, contributing to the improvement of legal norms, the development of recommendations for practicing notaries, and the establishment of a scientific and methodological framework for advancing the notarial institution as an active participant in the ADR system.