Самостійна діяльність учнів з інтелектуальними порушеннями на уроках української мови

Abstract

Метою цієї статті є розкриття особливостей організації, засобів та етапів формування самостійної діяльності учнів з інтелектуальними порушеннями на уроках української мови. Одним із важливих завдань, які ставить перед собою Нова українська школа, є виховання мислячої людини, яка б уміла аналізувати, порівнювати, узагальнювати, самостійно здобувати інформацію, висловлювати свою думку, робити висновки. Особливо актуальним це є для дітей з особливими освітніми потребами, зокрема дітей з інтелектуальними порушеннями. У цьому контексті перед учителем постає проблема відшукання ефективних шляхів й інноваційних підходів, які сприятимуть реалізації основного завдання ‒ навчити дітей з інтелектуальними порушеннями вчитися. Одним із можливих способів вирішення цього завдання є формування самостійної діяльності учнів. У статті зазначено, що використання самостійної діяльності на уроках української мови спонукає учнів до аналізу завдань, пошуку їх розв’язання, встановлення зв’язків, виконання навчальних дій, що загалом активізує їхню пізнавальну діяльність. У школярів з інтелектуальними порушеннями низький рівень сформованості такої пізнавальної діяльності. У зв’язку з цим зростає значення самостійної роботи як дієвого засобу розвитку пізнавальної активності учнів. Саме тому потрібно звернути увагу на створення ситуації успіху під час самостійної роботи таких учнів. Авторкою обґрунтовується думка, що серед активних прийомів, які застосовуються на уроках української мови для подолання вищезазначених порушень, значне місце належить різним видам самостійних вправ. Стаття містить запропоновані орієнтовні приклади самостійних вправ на кожному етапі уроку. Тому науковий пошук нових та творче застосування вже відомих підходів до організації і вдосконалення самостійної діяльності учнів на уроках української мови є актуальною проблемою, що вимагає теоретичного і практичного вирішення. У роботі акцентується увага на індивідуальному та диференційованому підході в організації самостійної діяльності дітей з порушеннями інтелекту, що передбачає не лише різний ступінь детального пояснення завдання, а й використання різних за складністю завдань.