ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ В УКРАЇНІ: НАЦІОНАЛЬНИЙ І РЕГІОНАЛЬНИЙ (ЗАКАРПАТСЬКИЙ) ВИМІРИ

Abstract

У статті розглядається проблематика етнополітичного менеджменту в Україні на національному й регіональному (на прикладі Закарпатської області) рівнях. Автор аналізує останні дослідження та публікації, присвячені цій проблемі. На його думку, етнополітичний менеджмент в Україні еволюціонував і пройшов чотири етапи: перший етап (1991–2004), у рамках якого модель етнополітики держави наближалася до політики мультикультуралізму; другий етап (2005–2013), у часи якого завдяки спекуляціям довкола мовного питання й правами національних меншин, зокрема російської, етнополітика України сконцентрувалася на демаркаційній межі «Схід-Захід»; третій етап (2014–2021), під час якого етнополітичний менеджмент України реалізує формат інтеграційної моделі етнополітики; четвертий етап (із лютого 2022 року), коли через протидію дезінформації та деструктивному концепту «русского мира» формується нова ідентичність української політичної нації. Автор звертає увагу на те, що на стратегічному рівні етнополітичного менеджменту України представлені такі владні інституції, як Комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Уповноважений із захисту державної мови; відділ забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу тощо. Водночас на тактичному рівні управління етнокультурною різноманітністю й урегулювання етнополітичних процесів здійснює Державна служба з етнополітики та свободи совісті. Дорадчими інституціями на національному рівні етнополітичного менеджменту є Експертна рада з питань етнополітики й Рада громадських об’єднань національних меншин (спільнот) України. Констатовано, що на регіональному рівні (Закарпаття) до структури етнополітичного менеджменту входять постійна комісія з питань освіти, науки, духовності та національних меншин при Закарпатській обласній раді; Управління національностей та релігій при Департаменті стратегічних комунікацій, національностей та релігій Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації; Центр культур національних меншин Закарпаття в м. Ужгороді. З ураховуванням позитивного досвіду сусідніх країн і нагальності врегулювання окремих етнополітичних проблем в Україні автор рекомендував у повоєнній перспективі започаткувати роботу інституції Уповноваженого у справах ромських громад України та структурного підрозділу на базі ДЕСС, базовим завданням якого б стала координація етнокультурної взаємодії з українською діаспорою.