Особливості професійного вигорання викладачів медичних університетів під час війни

Abstract

Анотація. Сучасна вища медична освіта знаходиться у стані значної трансформації під впливом глобальних викликів та соціально-політичних подій. Одним із найсерйозніших стресогенних чинників, які впливають на систему освіти в Україні останніми роками, є війна. Воєнний стан не лише ускладнив матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу, а й істотно позначився на психоемоційному стані всіх його учасників. Особливо уразливими у цих умовах виявилися викладачі закладів вищої медичної освіти, діяльність яких передбачає поєднання педагогічного навантаження, наукової активності та клінічної практики. Метою дослідження було вивчити особливості професійного вигорання викладачів медичних університетів у період війни. Проведено перехресне дослідження 156 викладачів медичних університетів, які забезпечували освітній процес на кафедрах теоретичного та клінічного спрямування. Для визначення рівня професійного вигорання використали опитувальник C. Maslach. Установлено, що рівень емоційного виснаження більший у викладачів жіночої статі на 22,3%, у молодих викладачів віком до 35 років (р=0,021), викладачів клінічних кафедр (р=0,038) та викладачів зі стажем роботи до п’яти років (р=0,007). Рівень деперсоналізації достовірно вищий у жінок (р=0,020), викладачів, які працюють на клінічних кафедрах (р=0,016), та викладачів зі стажем роботи до п’яти років (р=0,039). Достовірно більшою редукція особистих досягнень визначається у молодих викладачів та у осіб зі стажем до п’яти років. Поширеність високого рівня емоційного виснаження у викладачів клінічних кафедр в 1,5 разу достовірно більша, ніж у викладачів теоретичних кафедр (р=0,038), а поширеність високого рівня деперсоналізації – у 1,6 разу (р=0,047). Установлено, що основними чинниками розвитку професійного вигорання є хронічний стрес, економічна нестабільність і зниження доходів, порушення режиму сну та режиму відпочинку, соціальна ізоляція, робоче навантаження.