Еволюція поняття катування у кримінальному праві України: аналіз змін до статті 127 КК України

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз змін до статті 127 Кримінального кодексу України з урахуванням міжнародних стандартів, зокрема положень Конвенції ООН проти катувань, Римського статуту та практики Європейського суду з прав людини. Актуальність дослідження зумовлена як воєнним станом в Україні та зростанням кількості випадків катувань, так і необхідністю гармонізації національного законодавства з міжнародним правом. У статті досліджено нову редакцію диспозиції частини першої статті 127 КК України, згідно з якою катуванням визнається не лише дія, але й бездіяльність, що спрямована на заподіяння сильного фізичного болю чи морального страждання. Встановлено, що така редакція суттєво змінює підхід до кваліфікації катування, зокрема розширює коло потенційних форм його вчинення. Досліджено також питання потерпілої особи від катування, а саме можливість визнання потерпілими як безпосередньої жертви фізичного впливу, так і особи, на яку здійснюється психологічний тиск через насильство над іншими. Автор обґрунтовує, що чинна редакція має нечіткі формулювання, зокрема у визначенні болю та страждань, що обмежуються лише моральним аспектом щодо страждань та лише фізичним щодо болі, тоді як у Конвенції вказано, що біль та страждання можуть бути і фізичні, і моральні. Досліджено проблематику визначення дискримінації як мети катування та мотивів расової, національної та релігійної нетерпимості, що у чинній редакції сформульовані невдало. Важливим аспектом дослідження є аналіз частини третьої статті 127 КК України, яка запроваджує спеціального суб’єкта – представника держави. Вказано на проблеми розмежування відповідальності за катування і за вчинення воєнних злочинів за статтею 438 КК. Автор пропонує внести до диспозиції відповідну застережну формулу. У статті запропоновано конкретні редакційні зміни до положень статті 127 КК України, які спрямовані на усунення суперечностей і приведення її у відповідність до міжнародного права, а також пропонується доповнення до статті 67 КК України для того, щоб визнати вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного чи надзвичайного стану обставиною, що обтяжує покарання. Автор робить висновок, що попри позитивні кроки в напрямку приведення норм національного законодавства щодо катувань у відповідність з міжнародними нормами, чинна редакція вимагає подальшого вдосконалення. The article provides a comprehensive analysis of the amendments to Article 127 of the Criminal Code of Ukraine, taking into account international standards, in particular the provisions of the UN Convention against Torture, the Rome Statute, and the case law of the European Court of Human Rights. The relevance of the study is due to both the state of war in Ukraine and the increase in cases of torture, as well as the need to harmonize national legislation with international law. The article examines the new wording of Part 1 of Article 127 of the Criminal Code of Ukraine, according to which torture is defined not only as an act but also as an omission aimed at causing severe physical pain or moral suffering. It is established that this wording significantly changes the approach to the legal qualification of torture, particularly by expanding the range of possible forms of its commission. The issue of the victim of torture is also examined — specifically, the possibility of recognizing as victims both the direct subject of physical abuse and individuals subjected to psychological pressure through violence against others. The author argues that the current wording contains vague definitions, particularly in relation to «pain» and «suffering», which are limited only to the moral aspect for suffering and only to the physical aspect for pain, whereas the Convention states that both pain and suffering may be either physical or mental. The article explores the problematic nature of defining discrimination as a purpose of torture and the motives of racial, national, and religious intolerance, which are currently poorly formulated. An important aspect of the study is the analysis of Part 3 of Article 127 of the Criminal Code, which introduces a special subject – a representative of the state. The article identifies issues related to distinguishing liability for torture from liability for war crimes under Article 438 of the Criminal Code. The author suggests adding a clarifying provision to resolve this overlap. The article also proposes specific editorial amendments to the provisions of Article 127 of the Criminal Code of Ukraine aimed at eliminating contradictions and aligning them with international law, as well as an amendment to Article 67 of the Criminal Code of Ukraine to recognize the commission of a criminal offense during martial law or a state of emergency as an aggravating circumstance. The author concludes that, despite the positive steps taken towards aligning national legislation on torture with international standards, the current version still requires further refinement.