Особливості імунної реактивності у реконвалесцентів після перенесеного COVID-19

Abstract

Резюме. Нещодавня пандемія, зумовлена вірусом SARS-CoV-2, згуртувала навколо себе дослідників з усього світу. Однак, незважаючи на їх зусилля, багато питань залишаються невирішеними: наскільки ефективно імунна система бореться з вірусною інфекцією, як довго зберігається імунітет у реконвалесцентів, якими є наслідки хвороби. Однією з провідних патогенетичних ланок захворювання, зумовленого вірусом SARS-CoV-2, є запальний процес, в основі якого лежать багатокомпонентні імунологічні порушення. У зв’язку з цим актуальними є питання ґрунтовного дослідження особливостей імунного статусу у хворих, які нещодавно перенесли COVID-19 та їх можливої ролі в подальшому розвитку хронічної патології. Мета роботи — дослідити особливості імунних порушень у реконвалесцентів після гострого респіраторного захворювання COVID-19 у взаємозв’язку з важкістю перенесеного захворювання та термінами обстеження після гострого періоду хвороби. Матеріали та методи. Обстежено 91 реконвалесцент після COVID-19 віком 21-67 років, які в гострому періоді хвороби лікувалися стаціонарно, а потім були скеровані в ДУ НПМЦ «Реабілітація» для курсу реабілітаційного лікування, а також група порівняння із 45 хворих з бактеріальними негоспітальними пневмоніями середньої важкості. В якості контролю лабораторних показників обстежено 24 практично здорові особи. Цитокіновий статус вивчали шляхом визначення рівню прозапальних та протизапальних цитокінів імуноферментним методом. Неспецифічна резистентність досліджувалась на основі визначення фагоцитарної активності та фагоцитарного числа моноцитів. Показники клітинного імунітету оцінювали за допомогою реакції непрямої імунофлюоресценції з використанням моноклональних антитіл (CD3+, CD22+, CD4+, CD8+, CD16+) та на цій основі розраховувались індексні показники, які характеризують взаємозв’язки досліджуваних субпопуляцій. При аналізі даних враховували важкість перебігу COVID-19 та строки обстеження після гострого періоду хвороби. Результати. При поступленні хворих на курс відновлювального лікування виявлено виражений дисбаланс у співвідношенні про- і протизапальних цитокінів зі значним переважанням перших, що може сприяти персистенції запального процесу з формуванням хронічної патології. Даний дисбаланс не залежав суттєво від важкості перенесеного COVID-19, зберігався тривало і був в 1,9 рази більш вираженим, ніж при бактеріальній негоспітальній пневмонії. В період реконвалесценції відмічено також пригнічення фагоцитарної активності моноцитів та суттєве порушення Т-ланки імунітету. Слід відзначити, що порушення клітинного імунітету залежали від важкості COVID-19 і були найбільш вираженими при важкому його перебігу. Ці зміни зберігались тривало (обстеження проведені через 2-3 тижні та 2-3 місяці після гострого періоду), що і визначає необхідність проведення відновлювального лікування в період реконвалесценції. Висновки. 1. У реконвалесцентів після гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зберігаються певні порушення імунного статусу, які суттєво впливають на функціональний стан організму в цілому та можуть бути підґрунтям для персистуючого запального процесу і розвитку хронічної патології в майбутньому. 2. Імунна реактивність реконвалесцентів після COVID-19 характеризується достовірним зниженням показників неспецифічного захисту та клітинної ланки імунітету з проявами цитокінового дисбалансу, причому виявлені зміни зберігаються тривалий час, що може сприяти формуванню постковідного синдрому. 3. Отримані дані слугують патогенетичним підґрунтям для проведення комплексних імунореабілітаційних заходів у реконвалесцентів COVID-19 з метою відновлення нормального функціонування імунної системи, корекції захисних резервів організму та запобігання розвитку хронічної патології. Ключові слова: COVID-19, цитокіновий статус, неспецифічний захист, клітинний імунітет.