Contemporary wartime diplomacy in action: the international legal context of Ukraine – European Union relations

Abstract

Against the backdrop of today’s complex geopolitical realities, the world is experiencing a state of heightened turbulence, which gives rise to new challenges and threats to the international security system. Following the end of the unipolar era, a polycentric world order has emerged, characterized by intensifying competition among multiple centres of political, economic, and strategic influence. This competition increasingly takes on a confrontational nature, marked by hybrid confrontations, economic coercion, information warfare, and localized armed conflicts. There is growing concern about the risk of escalation in regional conflicts – in Eastern Europe, the Middle East, Southeast Asia, and the Indo-Pacific – which could potentially develop into wider global confrontations. At the same time, the spread of authoritarian tendencies, the weakening of international legal institutions, the crisis of multilateral mechanisms for conflict resolution, and the intensifying struggle for resources further deepen global instability. Under current geopolitical turbulence, wartime diplomacy acquires a new functional and legal dimension and becomes a decisive tool for safeguarding national interests and ensuring compliance with international law. Modern wartime diplomacy functions as an adaptive legal-political mechanism operating under heightened security pressures and emergency legal regimes. Its effectiveness increasingly depends on the state’s ability to combine classical diplomatic means with security-oriented, sanctions-based, and institutional instruments of influence. This study examines the international legal foundations of such diplomacy and demonstrates that Ukraine’s wartime practice has catalysed the transformation of external action mechanisms in response to contemporary threats.The research shows that wartime diplomacy operates within a distinct legal framework shaped by the interaction of international humanitarian law, international security law, and the evolving system of European Union (hereinafter – EU) external action. Rooted in the general principles of international law and treaty-based solidarity mechanisms, it performs not only a political but also a juridical function by institutionalising emergency foreign policy decisions.Based on Ukraine’s bilateral and multilateral cooperation formats, it becomes evident that wartime diplomacy delivers not only declarations of support but also tangible legal and political shifts. Existing instruments of cooperation have evolved into long-term and more structured forms of security partnership, approaching the logic of a quasi-alliance. At the same time, new legal avenues of accountability for aggression are emerging, reinforcing Ukraine’s protection in the international arena. As a result, Ukraine is no longer merely a recipient of assistance but an active subject of international law, while the EU increasingly moves from being primarily a “normative power” toward acting as an actor of collective securityin the context of armed conflict. На тлі складних сучасних геополітичних процесів світ перебуває у стані підвищеної турбулентності, що зумовлює нові виклики та загрози для міжнародної системи безпеки. Після завершення епохи однополярності сформувався поліцентричний світовий порядок, якому властиве посилення конкуренції між декількома центрами політичного, економічного та стратегічного впливу. Це суперництво дедалі частіше набуває конфронтаційного характеру, проявляючись у гібридних протистояннях, економічному примусі, інформаційній боротьбі та локалізованих збройних конфліктах. Зростає занепокоєння щодо ризику ескалації регіональних зіткнень – у Східній Європі, на Близькому Сході, у Південно-Східній Азії та Індо-Тихоокеанському регіоні – які потенційно можуть перерости у масштабні глобальні конфронтації. Паралельно поширюються авторитарні тенденції, слабшають міжнародно-правові інституції, поглиблюється криза багатосторонніх механізмів мирного врегулювання та посилюється боротьба за ресурси, що ще більше дестабілізує міжнародну систему.За умов сучасної геополітичної турбулентності воєнна дипломатія набуває нового функціонального та правового виміру, і постає ключовим інструментом захисту національних інтересів та забезпечення дотримання міжнародного права. Сучасна воєнна дипломатія функціонує як адаптивний правово-політичний механізм, здатний діяти в умовах підвищеного безпекового тиску та режимів надзвичайного правового реагування. Її ефективність дедалі більше визначається здатністю держави поєднувати класичні дипломатичні засоби з безпековими, санкційними та інституційними інструментами міжнародного впливу. У дослідженні проаналізовано міжнародно-правові засади такої дипломатії та доведено, що практика воєнної дипломатії України стала каталізатором трансформації механізмів зовнішньої дії у відповідь на сучасні загрози.Досліджено, що воєнна дипломатія функціонує в особливому правовому середовищі, яке формується на перетині міжнародного гуманітарного права, права міжнародної безпеки та еволюційної системи зовнішньої діяльності Європейського Союзу. Спираючись на загальні принципи міжнародного права та договірні механізми солідарності, вона виконує не лише політичну, а й виразну юридичну функцію, інституціоналізуючи екстрені зовнішньополітичні рішення.На основі двосторонніх і багатосторонніх форматів співпраці можна відзначити, що українська воєнна дипломатія не обмежена декларативною підтримкою, а приводить до реальних юридичних та політичних змін. Її вплив проявляється у тому, що існуючі інструменти взаємодії з ЄС отримали змістовніший і довготриваліший характер, наблизившись до моделей фактичних безпекових союзів. Паралельно формується нова правова архітектура відповідальності за агресію та порушення міжнародного права, яка посилює захисні механізми для України на міжнародній арені. У результаті Україна виступає вже не лише об’єктом підтримки, а повноцінним суб’єктом міжнародного права, тоді як Європейський Союз усе більш виразно переходить від ролі “нормативної сили” до ролі гаранта безпеки та стабільності в умовах війни.