DSpace УжНУ

Нові надходження

• Item type:Документ,

  Окремі питання правового регулювання порядку вчинення виконавчого напису нотаріусом

  (ДВНЗ «УжНУ», 2019-07) Вовк М.З.; Юркевич Ю.М.

  Детальніше

  Однією із найбільш ефективних та дієвих форм позасудового захисту прав та законних інтересів особи є їх захист нотаріусом шля хом вчинення виконавчого напису на борговому документі. Дослідження питань правового регулювання порядку вчинення виконавчого напису нотаріусом має важливе значення, оскільки він є підставою для примусового виконання рішень органами державної виконавчої служби (державними виконавцями) або приватними виконавцями. Стаття присвячена окремим питанням правового регулювання поряд ку вчинення виконавчого напису нотаріусом. У статті проаналізовано такі умови вчинення виконавчого напису: безспірність заборгова ності; наявність документів, зазначених в законодавстві; дотримання строків давності для вчинення виконавчого напису. Також здійснено порівняльний аналіз понять безспірної заборгованості та безспірного порядку стягнення заборгованості. Окрему увагу приділено дослідженню питань строку давності для вчинення виконавчого напису. Проаналізовано правову позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що загальний строк давності для вчинення виконавчого напису пов’язаний зі строком позовної давності та становить три роки незалежно від суб’єктного складу сторін правовідносин. При цьому Велика Палата Верховного Суду також відступила від правового висновку про те, що інший строк давності вчинення виконавчого напису може бути збільшений за домов леністю сторін. Велика Палата Верховного Суду вважає, що інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен прямо передбачатися законом і не може бути змінений за домовленістю сторін. З такою позицією слід погодитись, адже укладання дого вору, який відповідає вимогам законодавства та моральним засадам суспільства, є підставою виникнення зобов’язань тільки у його сто рін, а тому строк, обумовлений договором, не можна вважати строком, який встановлений законом. На підставі аналізу законодавства, судової практики та узагальнення позицій науковців і юристів-практиків обґрунтовано авторську позицію щодо можливості ототожнення відповідних строків. За результатами дослідження зроблено висновки щодо перспектив врегулювання досліджуваних відносин. The notary protection by the order of an executive inscription on a debt document has become one of the most effective forms of extrajudicial protection of the rights and legitimate interests of a person. Investigation of the issues of legal regulation of the procedure for order an executive inscription by a notary is important, as it is the basis for enforcement of decisions by bodies of the state executive service (public executors) or private executors. The article has been devoted to certain issues of legal regulation of the procedure for order a notary executive inscription. In the article it have been analyzed the conditions of the executive inscription: indebtedness of debt; availability of documents specified in the legislation; compliance with the statute of limitations for the executive inscription. A comparative analysis of the concepts of indisputable debt and indisputable order of debt collection has been also made. The particular attention has been paid to the study of the limitation period for the order of the notary executive inscription. The legal position of the Grand Chamber of the Supreme Court has been analyzed that the general limitation period for order a notary executive inscription is connected with the limitation period and is three years irrespective of the subjective composition of the parties to the legal relationship. Thus, the Grand Chamber of the Supreme Court also has departed from the earlier legal finding that another limitation period for order the notary executive inscription may be extended by the agreement of the parties. In opinion of the Grand Chamber of the Supreme Court, another limitation period for committing the notary’s executive inscription must be expressly provided for by law and cannot be altered by the parties’ agreement. This position should be agreed, since the conclusion of a contract that complies with the requirements of the legislation and the moral principles of society – is the basis of obligations only for its parties, and therefore the term stipulated by the contract can not be considered as a statutory term. Based on the analysis of the legislation, the case law and the generalization of the positions of scientists and practitioners, the authors’ position regarding the possibility of identification of the respective terms has been substantiated. According to the results of the investigation, conclusions regarding the prospects of settling the relations under study have been drawn.

  Детальніше
• Item type:Документ,

  Відмова від імплантації ембріону in vitro як складник репродуктивного вибору

  (ДВНЗ «УжНУ», 2019-07) Чечерський В.І.

  Детальніше

  Із розвитком репродуктивних технологій, мережі відповідних медичних закладів, удосконаленням заморожування ембріонів, що дозволяє їх зберігати майже необмежений період часу, постає питання подальшої долі ембріонів in vitro, які не були імплантовані жінці. При цьому спостерігається тенденція до постійного зростання їх кількості, оскільки все більше осіб звертається про медичну допомогу в репродуктивній сфері. Стаття присвячена праву на розпорядження ембріоном in vitro в разі відмови генетичних батьків або одного з них від його подальшої імплантації. Наведено різні погляди науковців та практиків на статус ембріону та їх думку щодо обов’язковості переносу ембріона жінці. Звернено увагу на досвід зарубіжних країн у законодавчому вирішенні даного питання. Підкреслено, що у світі не існує єдиних шляхів вирішення вказаної проблематики і норми законів в окремих з них протилежно відрізняються. Автор статті вказав на необхідність об’єктивної диференціації статусу ембріонів in vivo та in vitro. Стверджується, що уповноважені особи в межах репродуктивного вибору вправі прийняти рішення як про перенесення ембріону жінці, так і про його використання в інший, не заборонений законом спосіб. У разі взаємної згоди генетичних батьків на розпорядження ембріоном спосіб його використання повинен співвідноситись з їх бажанням (імплантація жінці, знищення, передача медичній організації для лікувальних програм інших пацієнтів тощо) та не суперечити законодавству. Автором запропоновано, що у випадку відсутності такої згоди, якщо один з генетичних батьків не може мати нащадків у майбутньому внаслідок хвороби чи з інших причин втратив фертильність, що підтверджується відповідним медичним висновком, він має бути наділе ний правом скористатися цими ембріонами виключно з метою продовження роду та народження генетично рідної дитини. Інший з гене тичних батьків, який заперечував проти такого використання ембріонів, втрачає право на батьківство та набуває статусу неанонімного донора з відповідними правовими наслідками. Зроблено висновок, що з метою забезпечення принципу правової визначеності, відповідні норми слід закріпити в законі, який буде регулювати порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій, та відповідних цивільних договорах, які укладаються медич ними закладами. With the development of reproductive technologies, the network of relevant health care facilities, the refinement of freezing of zygotes and embryos, allowing them to be stored for an almost unlimited period of time, the question arises of the further proportion of in vitro embryos that have not been implanted to a woman. At the same time, there is a tendency to a constant increase in their number, as more and more people seek medical assistance in the reproductive field. The article deals with the right to dispose of an embryo in vitro in case of failure of genetic parents or one of them for its further implantation. There are various views of scientists and practitioners on the status of the embryo and their views on the obligation to transfer the embryo to a woman. The experience of foreign countries in a legislative solution of this issue is indicated. It is emphasized that in the world there are no uniform ways of solving this problem and the norms of laws differ from one to the other. The objective differentiation of the status of embryos in vivo and in vitro is noted. It is argued that authorized persons within the limits of reproductive choice have the right to decide both on the transfer of the embryo to the woman and on its use in another, not prohibited by law. In the case of genetic parents’ mutual consent to the embryo’s disposal, its use must be in accordance with their will (implantation to a woman, destruction, transfer to a medical organization for treatment programs of other patients, etc.) and not to contradict the law. The author suggested that in the absence of such consent, if one of the genetic parents is unable to have posterity in the future due to illness or for other reasons lost fertility, as evidenced by the relevant medical opinion, he should be entitled to use these embryos solely for the purpose of production and birth of a genetically native child. Another genetic parent, who objected to such embryo use, loses his or her right to paternity and becomes a non-anonymous donor with relevant legal consequences. It is concluded that in order to ensure the principle of legal certainty, the relevant rules should be enshrined in a law that will regulate the use of assisted reproductive technologies and relevant civil contracts concluded by medical institutions.

  Детальніше
• Item type:Документ,

  Роль глави держави в охороні конституції України

  (ДВНЗ «УжНУ», 2019-07) Черняк Є.В.

  Детальніше

  Стаття присвячена дослідженню ролі Президента України в гарантуванні додержання Конституції України. Особлива увага приді лена обсягу та фактичному стану здійснення Президентом України повноважень як гаранта додержання Конституції України. Конкре тизується компетенційний складник, закладений в конституційній термінології «Президент України – гарант додержання Конституції України». Розглядаються питання ефективності використання главою держави закріплених за ним конституційних повноважень в умо вах парламентсько-президентського типу змішаної форми правління. Аналізуються практичні аспекти реалізації таких форм владних повноважень Президента України по гарантуванню додержання Конституції України, як: право на конституційну законодавчу ініціативу, зупинення дії актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо актів Кабінету Міністрів України, право на призна чення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України, роль арбітра. Акцентується увага на необхідності уточнення змісту ч. 2 ст. 102 Конституції України з метою уникнення протистояння між главою держави та іншими вищими органами влади через неви значеність у Конституції конституційного статусу Президента як «гаранта додержання Конституції». На прикладі досвіду проведення референдумів в окремих державах пострадянського простору наголошується на можливості зловживання інститутом референдуму для розширення прав глави держави. Також автор звертає увагу на те, що реакцію громадянського суспільства на дії уряду, які не відпо відають інтересам українського суспільства, конституційним цінностям та порушують права і свободи конкретних осіб, слід розглядати як важливу передумову необхідності зупинення Президентом України дії рішень Кабінету Міністрів України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України. The article investigates the role of the President of Ukraine in ensuring the observance of the Constitution of Ukraine. Special attention is given to the scope and actual status of exercising the powers of the President of Ukraine as a guarantor of the observance of the Constitution of Ukraine. The competence component specified in the constitutional terminology “President of Ukraine – the guarantor of the observance of the Constitution of Ukraine” is detailed. The issues of effectiveness of the using the President of Ukraine constitutional powers in the conditions of parliamentary presidential type of mixed form of government are considered. The practical aspects of the realisation of such forms of power of the President of Ukraine to guarantee the observance of the Constitution of Ukraine are analyzed, as well as: the right to a constitutional legislative initiative, suspension of acts with a simultaneous appeal to the Constitutional Court of Ukraine concerning the Cabinet of Ministers of Ukraine acts, the right to appoint an all-Ukrainian referendum, the role of the referee. The necessity of explanation the content of Part 2 of Art. 102 of the Constitution of Ukraine in order to avoid confrontation between the Head of State and other higher authorities because the uncertainty of the President’s constitutional status as a “guarantor of the Constitution” in the text of Constitution is analyzed. On the example of the experience of holding referendums in some post Soviet states, the possibility of abuse of the referendum institution for the empowerment of the head of state is emphasized. It is highlighted that the reaction of civil society to the actions of the government, which do not correspond to the interests of Ukrainian society, constitutional values and violate the rights and freedoms of individuals, should be considered as an important prerequisite for the President of Ukraine to suspend the decisions of the Cabinet of Ministers of Ukraine with a simultaneous appeal to the Constitutional Court of Ukraine.

  Детальніше
• Item type:Документ,

  Діяльність правоохоронних органів щодо забезпечення прав і свобод людини в нормативно-правовому полі

  (ДВНЗ «УжНУ», 2019-07) Танько А.В.

  Детальніше

  У статті репрезентовано результати дослідження, що має на меті розкриття нормативно-правової основи забезпечення прав і свобод людини як підґрунтя діяльності правоохоронних органів України, висвітлення на цьому тлі ролі Національної поліції щодо забезпечення прав та свобод людини. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі вивчення міжнародного та вітчизняного нормативного законодавства уточнено сутність провідних дефініцій, пов’язаних із забезпеченням прав і свобод людини: «права, свободи», «права людини і гро мадянина», «захищені ознаки», «інтерсекційність», «правоохоронні органи», диференційовано поняття «права» і «свободи», розкрито специфіку прав людини і громадянина, системно проаналізовано нормативно-правове підґрунтя соціально-правового захисту, визначено роль правоохоронних органів, зокрема Національної поліції України, у забезпеченні прав і свобод людини, накреслено шляхи підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. Встановлено, що поглиблене розуміння сутності прав та свобод людини і громадянина забезпечує дотримання демократичного курсу розвитку держави, відбір таких форм і напрямів діяльності її правозахисних органів та інституцій, що забезпечують реалізацію принципу гарантування безпеки особи, який був закріплений у багатьох міжнародних документах, отримав свій подальший розвиток у нормах національного законодавства. На основі вивчення конкретних нормативних положень розглянуто поняття «захищені ознаки» – характеристики людини, за якими в суспільстві не може бути привілеїв чи обмежень (раса, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, стать, етнічне та соціальне походження, майновий стан, місце проживання, мовні або інші ознаки), а також «інтесекційність» – сукупність або перетин зазначених ознак у контексті розгляду обставин життя конкретної людини. З огляду на це обґрунтовано сутність прав і свобод людини як загальний орієнтир держави та усіх її інституцій на рівність і справедливість розподілу суспільних благ і ресурсів. Наголошено, що серед державних органів, на які покладено обов’язок здійснення заходів щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадян, важливе місце відводиться Національній поліції, яка порівняно з іншими правоохоронними структурами вирішує най більше коло питань, пов’язаних із забезпеченням прав і свобод людини. Визначено, що ця правозахисна структура, на відміну від інших, створена для безпосереднього контакту з громадянами, а тому якість надання правозахисних послуг державою може бути безпосеред ньо оцінена кожною людиною з власного життєвого досвіду. Відповідно, від якості та ефективності роботи Національної поліції залежить сприйняття громадськістю всіх інших видів діяльності правоохоронних органів. На основі вивчення міжнародного та вітчизняного нормативного законодавства автором висвітлено соціально-правові категорії, пов’язані із забезпеченням прав і свобод людини; диференційовано поняття «права і свободи»; розкрито специфіку прав людини і грома дянина; визначено роль правоохоронних органів, зокрема Національної поліції України в забезпеченні прав і свобод людини. The results of the study, aimed at revealing the legal framework for ensuring human rights and freedoms as a basis for the activity of law enforcement agencies of Ukraine, and highlighting the role of the National Police in ensuring human rights and freedoms, are presented. The scientific novelty of the study is that, based on the study of international and national regulatory legislation, the essence of the leading definitions related to the protection of human rights and freedoms is specified: “rights, freedoms”, “human and citizen’s rights”, “protected features”, “intersectionality”, “law enforcement agencies”, differentiated the concept of “rights and freedom”, revealed the specifics of human and citizen rights, systematically analyzed the legal basis of social and legal protection, defined the role of law enforcement agencies, of the National Police of Ukraine in the Protection of Human Rights and Freedoms, outlined ways to increase the effectiveness of law enforcement agencies in ensuring social stability in society. It is established that an in-depth understanding of the essence of human and citizen’s rights and freedoms ensures adherence to the democratic course of development of the state, selection of such forms and directions of activity of its human rights bodies and institutions, which ensure the implementation of the principle of guaranteeing the security of a person, which was enshrined in many international documents, received its further development of national legislation. Based on the study of specific regulations, the concept of “protected features” – the characteristics of a person under which there can be no privileges or restrictions in the society (race, color, political, religious and other beliefs, gender, ethnic and social background, property status, place) residence, linguistic or other features), and intersectionality – the totality or intersection of these features in the context of considering the circumstances of a particular person’s life. On this basis, the essence of human rights and freedoms as a general orientation of the state and all its institutions on the equality and fair distribution of public goods and resources is substantiated. It is emphasized that among the state bodies, which are obliged to take measures to ensure the constitutional rights and freedoms of citizens, the National Police plays an important role, which, in comparison with other law enforcement agencies, addresses the most issues related to the protection of human rights and freedoms. It is determined that this human rights structure, unlike others, was created for direct contact with citizens, and therefore the quality of human rights services provided by the state can be directly assessed by each person from his or her own life experience. Accordingly, the public’s perception of all other law enforcement activities depends on the quality and efficiency of the work of the National Police.

  Детальніше
• Item type:Документ,

  Pre-Authentication Semantic Filtering with Compact Convolutional Neural Networks for Digital Object Verification

  (IEEE, 2026) Андрашко Юрій Васильович; Шкіря Сергій Васильович; Ломага Марія Михайлівна

  Детальніше

  In this paper, we proposed a compact convolutional neural network to be used as a preliminary processing module for biometric authentication systems. The proposed architecture is efficient at extracting features and reducing the candidate space before the computation is heavy. We use the LFW dataset for multi-class identity classification in our model with 105 classes. We show that our model achieves 96.93% accuracy in the first ten runs over the LFW dataset with the same number of computational resources as ResNet-50. Our network comprises approximately 5.4 million parameters and requires approximately 0.34 GFLOPs per forward pass. In addition to accuracy, clustering consistency is also used to assess the stability of identity representations. The results confirm that the proposed model has a good accuracy-to-complexity ratio and can be used as a front-end of an integrated multi-modal biometric verification system that combines visual and spatial information.

  Детальніше