Поняття та класифікація "гібридних політичних режимів" у дослідженні трансформаційних процесів

Abstract

У статті з’ясовано поняття гібридного політичного режиму в політичній науці загалом і під час вивчення й аналізу трансформаційних процесів зокрема. Автор подає фахову класифікацію та пояснення до кожного з різновидів гібридного політичного режиму. Пояснено, як класифікувати недемократичні режими в разі спроби аналізу політичних систем країн, що не позиціонуються як авторитарні чи демократичні. Головною проблемою під час вивчення цього явища через поліморфність і багатоманітність свого прояву під час різних періодів політичної історії традиційно лишається його інтерпретація. Не менш проблематичними є аналіз динаміки розвитку політичного режиму загалом, тобто процесу перетворення його форми з одного стану в інший, і типологія цього феномена. У ХХІ ст. сукупність підходів, які узагальнюються концепціями гібридних режимів, посіли чільне місце в політичній науці. Концепції електорального авторитаризму, конкурентного авторитаризму, дефектної демократії, неліберальної демократії та інші стали загальновизнаними. Вони вплинули якщо не на переосмислення, то принаймні на спроби зміцнити концептуальні засади класичних теорій авторитаризму та демократії. З поширенням процесу демократизації на посткомуністичний простір вихідні характеристики політичних режимів, що зазнають процесів трансформації, стали суттєво відрізнятися. До «класичних» авторитарних і військових режимів додалися тоталітарні режими всіх різновидів (від посттоталітарних автократій до сталінської моделі), рух яких до демократії є вкрай непослідовним і суперечливим. Це створило принципово нову політичну ситуацію, яка потребувала наукового розв’язання низки теоретико-методологічних проблем, що стосувалися допустимості включення конкретних та особливих випадків транзитів у різних країнах і регіонах у рамках хвиль демократизації; виділення факторів, що визначають хід, характер і майбутній результат демократизації; можливості теоретико-методологічного поєднання різних підходів до аналізу сучасних трансформаційних процесів; коректності застосування напрацьованих транзитологією теоретико-методологічних моделей для аналізу посткомуністичних перехідних процесів