Термінологічні проблеми при викладанні синтаксису польської мови

Abstract

У статті проаналізовано термінологічні проблеми, що виникають при викладанні синтаксису польської мови як іноземної. Хоча польська й українська мови разом з іншими слов’янськими мовами зберегли багато спільних рис у структурі синтаксичних одиниць, проте не можна не враховувати, що в синтаксичних теоріях обох мов сформувалися різні підходи до їх вивчення. Якщо в українському мовознавстві розрізняють формально-синтаксичний, семантико-синтаксичний і комунікативний аспекти вивчення речення, то в польському переважає формально-синтаксичний підхід з окремими елементами семантичного. Традиційно у полоністиці реченнями вважаються лише ті конструкції, що мають присудок у формі особової форми дієслова або складений іменний присудок, але обов’язково з дієслівною зв’язкою. Таке розуміння переважає в сучасних граматиках польської мови, хоча трапляються спроби й іншого потрактування. При встановленні типологічних ознак речення не можна не враховувати й особливостей вираження його членів у різних слов’янських мовах. У польському мовознавстві не набула поширення теорія односкладного речення, хоча терміни „zdanie jednoczłonowe” – „zdanie dwuczłonowe” спорадично з’являються в синтаксичних студіях польської мови. Польські граматисти частіше послуговуються термінами „zdanie bezpodmiotowe” (безпідметове речення), „zdanie z podmiotem domyślnym” (речення з невираженим підметом). Достатньо чіткої окресленості у полоністиці (на відміну від дефініцій в українському мовознавстві) не має і сам термін «підмет». Використання термінів: podmiot domyślny, logiczny, osobowy, nieosobowy, nieokreślny, wszechobecny і т. п. – виразно демонструє сплутування рис формальних і семантичних з наданням пріоритету другим. Різнобій у термінології ускладнює зіставне вивчення синтаксису польської та української мов. Щоб уникнути неоднозначності у тлумаченні одних і тих самих або схожих явищ, слід, на нашу думку, опиратися на термінологічну систему рідної (української) мови як більш звичну для студентів, при цьому вказуючи на існуючі розбіжності у потрактуванні речень й водночас добре розуміючи, що еквівалентність речень в українській і польській мовах є тільки частковою.

The article analyzes the terminological problems that arise when teaching the syntax of Polish as a foreign language. Although Polish and Ukrainian, along with other Slavic languages, have retained many common features in the structure of syntactic units, it should be borne in mind that the syntactic theories of both languages have developed different approaches to their study. If in Ukrainian linguistics there are formal-syntactic, semantic-syntactic and communicative aspects of sentence study, in Polish the formal-syntactic approach with certain elements of semantic prevails. Traditionally, in Polish studies, sentences are considered to be only those constructions that have a predicate in the form of a personal verb form or a compound noun predicate, but necessarily with a verb connection. This understanding prevails in modern grammars of the Polish language, although there are attempts at other interpretations. When establishing the typological features of a sentence, one cannot ignore the peculiarities of the expression of its members in different Slavic languages. The theory of one-syllable sentences has not become widespread in Polish linguistics, although the terms "zdanie jednoczłonowe" – "zdanie dwuczłonowe" sporadically appear in syntactic studies of the Polish language. Polish grammarians more often use the terms "zdanie bezpodmiotowe" (without subject sentence), "zdanie z podmiotem domyślnym" (sentence with an unexpressed subject). The term "subject" itself does not have a sufficiently clear delineation in Polish studies (in contrast to the definitions in Ukrainian linguistics). The use of terms: podmiot domyślny, logicalzny, osobowy, nieosobowy, nieokreślny, wszechobecny, etc. – clearly demonstrates the confusion of formal and semantic features with priority given to others. Differences in terminology complicate the comparative study of the syntax of Polish and Ukrainian languages. To avoid ambiguity in the interpretation of the same or similar phenomena, we should, in our opinion, rely on the terminology of the native (Ukrainian) language as more familiar to students, while pointing out existing differences in sentence interpretation and at the same time well aware that equivalence sentences in Ukrainian and Polish are only partial.