Публічне адміністрування інклюзивності в приватних закладах охорони здоров’я: кроки до рівності та доступності

Abstract

У статті проаналізовано стан публічного адміністрування інклюзивності в сфері охорони здоров’я. Особливу увагу автор приділяє ролі приватних закладів охорони здоров’я, які відіграють важливу роль у наданні медичних послуг в Україні, у забезпеченні доступності та адекватності медичних послуг для всіх груп населення, особливо для маломобільних груп. Автор звертає увагу, що в умовах воєнного стану та збройної агресії зросло навантаження на систему охорони здоров’я та загострилися проблема забезпечення інклюзивності медичних послуг у зв’язку зі зростанням випадків втрати кінцівок та отримання тілесних ушкоджень.Зазначено, що приватні заклади охорони здоров’я можуть стати провідниками для збору даних з метою визначення прогалин у забезпеченні рівного доступу до якісних та доступних медичних послуг для різних соціальних груп та розробки відповідних механізмів для закриття цих прогалин та впровадження інклюзивності.Проаналізовано міжнародні інструменти, такі як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенція про права осіб з інвалідністю, Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року, які закладають основи інклюзивності в сфері охорони здоров’я. Також автор розглянув роль таких інструментів публічного адміністрування, як державні будівельні норми та рекомендації Міністерства охорони здоров’я України, у створенні безбар’єрного простору для всіх категорій маломобільних осіб: з порушеннями опорно-рухового апарату, зору, слуху, розумової діяльності тощо.Серед інших аспектів публічного адміністрування інклюзивності в сфері охорони здоров’я автор звертає увагу на недостатнє врегулювання питання комунікацій в колективі працівників закладу охорони здоров’я та між персоналом та пацієнтом; формальність працевлаштування осіб з інвалідністю бізнесом для закриття вимог законодавства щодо цієї категорії осіб.Зроблено висновок, що публічне адміністрування інклюзивності в закладах охорони здоров’я України здійснюється не поступово та планово, а у «турборежимі» з огляду на ситуацію в країні. При цьому приватні заклади охорони здоров’я мають змогу швидше вирішити ключові питання інклюзивності у сфері охорони: адаптувати робочі місця, навчити персонал необхідним комунікативним навичкам, інвестувати в переобладнання приміщень для приведення їх у відповідність державним будівельним нормам щодо створення безбар’єрного простору. Водночас є і певні ризики: це потребує значних фінансових витрат, що в умовах воєнного стану, коли більшість закладів намагаються втриматися на ринку медичних послуг, робить гіпотетичним яке-небуть суттєве покращення послуг.

The article analyses the state of public administration of inclusiveness in the healthcare sector. The author pays particular attention to the role of private healthcare institutions, that play an important role in the provision of healthcare services in Ukraine, in ensuring the accessibility and adequacy of healthcare services for all groups of the population, especially for people with limited mobility. The author points out that under martial law and military aggression, the burden on the healthcare system has increased and the problem of ensuring inclusiveness of medical services has become more acute due to the growing number of cases of limb loss and bodily injuries.It is noted that private healthcare facilities can become conduits for collecting data to identify gaps in ensuring equal access to quality and affordable healthcare services for different social groups and to develop appropriate mechanisms to close these gaps and ensure inclusiveness.The article analyses international instruments such as the Universal Declaration of Human Rights, the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights, the Convention on the Rights of Persons with Disabilities, and the 2030 Agenda for Sustainable Development, which lay the foundations for inclusiveness in healthcare. The author also examined the role of such public administration tools as state building codes and recommendations of the Ministry of Health of Ukraine in creating barrier-free space for all categories of people with disabilities: those with impaired musculoskeletal system, vision, hearing, mental activity, etc.Among other aspects of the public administration of inclusiveness in healthcare, the author draws attention to the insufficient regulation of the issue of communication within the staff of healthcare facilities and between staff and patients; the formality of employment of persons with disabilities by businesses to meet the requirements of the legislation in respect of this category of persons.It is concluded that public administration of inclusiveness in healthcare institutions in Ukraine is not carried out gradually and planned, but in “turbo mode”, given the situation in the country. At the same time, private healthcare facilities are able to address key issues of inclusiveness in the healthcare sector more quickly: adapt workplaces, train staff in the necessary communication skills, and invest in refurbishing premises to bring them into compliance with state building codes to create barrier-free spaces. At the same time, there are certain risks: this requires significant financial costs, which, in the context of martial law, when most institutions are trying to stay in the healthcare market, makes any significant improvement in services hypothetical.