Відповідальність за насильницьке зникнення у кримінальному законодавстві зарубіжних держав (через призму положень міжнародних договорів)

Abstract

Насильницьке зникнення становить собою кричуще порушення гарантованих та основоположних прав та свобод, якими володіє людина. Практика застосування насильницьких зникнень не є новою, а відтак необхідність належного та дієвого регулювання, яке спрямоване на запобігання, охорону та захист осіб від насильницьких зникнень є соціально затребуваною. Нормативним втіленням прагнення держав до захисту людини від таких посягань є низка міжнародно-правових документів на міждержавному рівні, в той час, як на рівні конкретної держави здійснюються заходи, спрямовані імплементацію відповідних міжнародно-правових норм. Відтак, метою цієї статті являється аналіз кримінально-правових приписів окремих дер-жав в частині відповідальності за насильницьке зникнення, оцінка відповідності такого національного кримінального законодавства міжнародним стандартам боротьби із насильницькими зникненнями. У статті було досліджено кримінальні закони таких держав як Республіка Вірменія, Грузія, Азербайджанська Республіка, Республіка Боснія і Герцеговина, Республіка Хорватія, Республіка Сербія, Республіка Чорногорія, Турецька Республіка, Королівство Іспанія, Румунія, Сполучені штати Америки. За основу аналізу було взято стандарти, які дають визначення злочину насильницького зникнення, та які викладені у Міжнародній конвенції про захист усіх осіб від насильницьких зникнень та Римському статуту Міжнародного кримінального суду. За результатами проведеного дослідження було встановлено, що більшість із держав не надають захист від насильницьких зникнень з боку кримінального закону. Ті держави, які все ж закріпили насильницьке зникнення як злочин, здійснили це у наступних формах: перенесення у законодавство із збереженням усіх ознак, закріплення злочину без розкриття його ознак, часткове закріплення із видозміненням складу. При цьому за основу береться визначення, яке викладене у статті 7.2.i Римського статуту Міжнародного кримінального суду, тобто під охорону кримінального закону досліджуваних держав ставиться саме безпека людства, при цьому залишаються поза увагою одиничні випадки насильницького зникнення, які не вчиняються в межах широко-го чи систематичного нападу вчиненого відносно будь-якого цивільного населення.

Enforced disappearance is a flagrant violation of the guaranteed and fundamental rights and freedoms that a person possesses. The practice of using enforced disappearances is not new, and therefore the need for proper and effective regulation aimed at preventing, guarding and protecting persons from enforced disappearances is socially demanded. The normative embodiment of states’ desire to protect people from such encroachments is a number of international legal documents at the interstate level, while measures aimed at the implementation of relevant international legal norms are carried out at the level of a specific state.Therefore, the purpose of this article is to analyze the criminal legal norms of individual states in terms of responsibility for enforced disappearance, to assess the compliance of such national criminal legislation with international standards for combating enforced disappearances.The article examined the criminal laws of such countries as the Republic of Armenia, Georgia, the Republic of Azerbaijan, the Republic of Bosnia and Herzegovina, the Republic of Croatia, the Republic of Serbia, the Republic of Montenegro, the Republic of Turkey, the Kingdom of Spain, Romania, and the United States of America. The analysis was based on the standards defining the crime of enforced disappearance, which are set forth in the International Convention for the Protection of All Persons from Enforced Disappearance and the Rome Statute of the International Criminal Court.According to the results of the conducted research, it was established that most of the states do not provide protection against enforced disappearances from the criminal law. Those states that did enshrine enforced disappearance as a crime did so in the following forms: transfer into legislation with preservation of all features, enshrining the crime without disclosing its features, partial enshrining with a change in composition.