DSpace УжНУ

Електронний репозитарій (сховище, архів) наукових публікацій — це цифрове сховище результатів науково-дослідної діяльності, публікацій науковців, викладачів, аспірантів і студентів університету, а також дипломних та магістерських робіт студентів.

Фільтри

Фонди

Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.

Зараз показуємо 1 - 6 з 6

Нові надходження

  • Item type:Публікація,
    Нариси з теоретичної літературології: герменев- тичний досвід. Монографія.
    (Тернопіль: Видавництво “Крила”, 2024. 288 с., 2024) Іванишин Петро Васильович
    Монографія висвітлює низку методологічних і теоретико-літературних питань з позицій націософської герменевтики. Студія присвячена трьом важливим напрямам сучасної теоретичної літературології: методології науки про літературу, феноменові художності письменства, теорії будови та тлумачення літературного твору. З національно-екзистенціальних позицій автор ретельно інтерпретує низку важливих літературознавчих підходів (герменевтику, постколоніальну критику, націологічний метод, інтертекстуальність, постструктуралізм), теоретичних понять (культурний націоналізм і культурний імперіалізм, національний імператив, національні емпатія та абстрагування, нігілістична естетика, філософія творчості, художність і її критерії, великий письменник, популярна література і кітч, сенс і його структура, літературна комунікація, текст і твір, будова літературного твору) та методологічний потенціал низки філософських, художніх та наукових досвідів (Т.Шевченка, І.Франка, В.Стефаника, Д.Донцова, Є.Маланюка, О.Ольжича, Л.Луціва, Л.Костенко, Д.Павличка, Е.Саїда). Видання покликане розширити літературну свідомість, теоретичне мислення і культурну ідентичність передусім воюючої України. Воно розраховане не лише на філологів (науковців, викладачів, учителів, докторантів, магістрів, студентів), а й на всіх тих, хто бажає випрацювати власну естетичну позицію й поглибити спілкування з мистецтвом слова як джерелом етнонаціонального існування, спершись на давній, перевірений часом герменевтичний досвід.
  • Item type:Публікація,
    Націософська герменевтика: нариси. Монографія
    (Тернопіль: Видавництво “Крила”, 2024. 448 с., 2024) Іванишин Петро Васильович
    Монографія присвячена націософській герменевтиці, яка ще відома як націоцентрична чи національно-екзистенціальна теорія розуміння. У монографії у межах концептуальних нарисів досліджуються різні філософські, методологічні та наукові аспекти цього фундаменту гуманітарних наук. Ідеться про органічний для української традиції, базований на національному імперативі спосіб мислення і тлумачення в категоріях та екзистенціалах захисту, утвердження та розвитку національного буття. У студії дається поняття герменевтики і стисло простежується її розвиток, розглядаються основні представники та осмислюються герменевтичні поняття (передрозуміння, література, сенс, істина, мова, канонізація), на прикладі характерних досвідів (Т.Шевченко, І.Франко, М.Нордау, М.Євшан, Д.Донцов, Г.Зедльмаєр, Л.Білецький, Є.Маланюк, Ю.Клен, В.Іванишин, І.Денисюк, Т.Салига, М.Феллер) простежується розвиток націософського способу трактування і залучаються доречні художній, релігійний та інокультурний контексти. Окремо наголошується на феномені національної літератури як ефективному художньому способові тлумачення буття.
  • Item type:Документ,
    Кібербезпека як складова інформаційної безпеки: теоретичні та прикладні аспекти
    (ДВНЗ "УжНУ", 2026) Селіхов, Д. А.
    У статті розкрито теоретичні та практичні правові аспекти забезпечення кібербезпеки як складової інформаційної безпеки в Україні. Зазначено, що інформаційна безпека є багатовимірною концепцією, що охоплює практично всі сфери суспільного життя унаслідок стрімкого та повсюдного поширення інформаційних технологій. В умовах воєнного стану, кібербезпека є одним із найбільш проблемних питань сучасності, оскільки кіберзагрози також постійно примножуються і ускладнюються. Кібербезпеку визначено як складову інформаційної безпеки, що реалізується в умовах використання комп’ютерних систем і телекомунікаційних мереж та спрямована на захист даних, інформаційних ресурсів і критично важливих інтересів особи, суспільства та держави від кіберзагроз і кібератак. У правовому вимірі кібербезпека постає як цілісна система нормативно врегульованих інструментів і заходів, що реалізуються у кіберпросторі з метою гарантування національної безпеки. Нормативно-правова база у сфері кібербезпеки значною мірою не встигає за стрімким розвитком інформаційних технологій і трансформацією форм та методів кібератак, що зумовлює наявність прогалин у правовому регулюванні та ускладнює практичну реалізацію відповідних норм. Доведено, що сучасний стан правового регулювання кібербезпеки в Україні виявляє низку системних проблем, зокрема фрагментарність законодавства, відсутність цілісної концепції державної політики, дублювання повноважень суб’єктів забезпечення кібербезпеки та недостатню координацію між ними. За умов постійного зростання кількості та складності кібератак, спрямованих, у тому числі, на критичну інфраструктуру та державні інформаційні ресурси, така ситуація істотно знижує ефективність протидії кіберзагрозам. Зроблено висновок, що зв’язку з цим особливої актуальності набуває вдосконалення нормативно-правового забезпечення кібербезпеки шляхом його гармонізації з європейськими та міжнародними стандартами, а також запровадження дієвих механізмів міжвідомчої координації та публічно-приватного партнерства. Врахування досвіду Європейського Союзу та активна участь України у міжнародному співробітництві у сфері кіберзахисту можуть стати важливими чинниками підвищення стійкості національної системи кібербезпеки та ефективної відповіді на сучасні й майбутні кіберзагрози. The article reveals the theoretical and practical legal aspects of ensuring cybersecurity as a component of information security in Ukraine. It is noted that information security is a multidimensional concept that covers almost all spheres of public life due to the rapid and widespread spread of information technologies. In conditions of martial law, cybersecurity is one of the most problematic issues of our time, since cyber threats are also constantly multiplying and becoming more complex. Cybersecurity is defined as a component of information security that is implemented in the use of computer systems and telecommunication networks and is aimed at protecting data, information resources and critical interests of the individual, society and the state from cyber threats and cyber attacks. In the legal dimension, cybersecurity appears as a holistic system of normatively regulated instruments and measures implemented in cyberspace in order to guarantee national security. The regulatory and legal framework in the field of cybersecurity largely lags behind the rapid development of information technologies and the transformation of forms and methods of cyberattacks, which causes gaps in legal regulation and complicates the practical implementation of relevant norms. It has been proven that the current state of legal regulation of cybersecurity in Ukraine reveals a number of systemic problems, in particular, fragmentation of legislation, the absence of a holistic concept of state policy, duplication of powers of cybersecurity entities and insufficient coordination between them. Given the constant increase in the number and complexity of cyberattacks, including those aimed at critical infrastructure and state information resources, this situation significantly reduces the effectiveness of countering cyber threats. It is concluded that in this regard, the improvement of the regulatory and legal support for cybersecurity through its harmonization with European and international standards, as well as the introduction of effective mechanisms for interagency coordination and public-private partnership, is of particular relevance. Taking into account the experience of the European Union and the active participation of Ukraine in international cooperation in the field of cyber defense can become important factors in increasing the stability of the national cybersecurity system and an effective response to current and future cyber threats.
  • Item type:Документ,
    Особливості рецепції римського права на африканському континенті у доколоніальну добу
    (Ужгородський національний університет, 2026) Ганкевич, О. А.
    Статтю присвячено аналізу особливостей рецепції римського права на теренах Африки у доколоніальну добу. Доведено, що, окрім розвитку місцевого звичаєвого права, початково запозичувалися правові традиції греків та фінікійців у період Античності. Визначено, що античні греки поширили, зокрема культуру писаного кодифікованого права, міського самоврядування та розгалужену судову систему, тоді як фінікійці сприяли систематизації морського, комерційного, адміністративного права та запровадили ефективний інститут виборних управителів-суфетів. Шляхом аналізу правового статусу підкорених Римом теренів Африки визначено, що рецепція римського права переважно відбувалася за прямого сприяння римської влади, а північ Африки використовувалася для тривалої економічної експлуатації. Розкрито, що, окрім сприяння поширенню римського права, влада імперії інкорпорувала норми автохтонного права місцевих народів, зокрема берберів. Встановлено, що завершенню інтеграції північноафриканських земель у правовий простір Римської держави сприяло прийняття Едикту Каракалли 212 р. н. е., який де-юре ліквідував правову ізоляцію корінного населення. Водночас після розпаду Західної Римської імперії посталі на теренах півночі Африки вандальські королівства не позбувалися римського права й активно використовували його норми для організації управління регіоном. Доведено, що після завоювання північного сходу Африки Візантією почався процес реставрації дії римського права на теренах, що належали Західній Римській імперії. Проаналізовано прецедент Ефіопії, яка добровільно здійснювала рецепцію римського права шляхом впровадження у XV столітті правового збірника «Фетха Негаст». Розкрито правову природу та суть збірника «Фетха Негаст», який був поєднанням норм канонічного права східних церков та фрагментів Старого й Нового Заповітів. Визначено, що світська частина збірника стала джерелом регулювання широкого спектра суспільних відносин, що включали порядок престолонаслідування, регулювання інститутів приватної власності, шлюбу, спадкування, укладення договорів, а також встановлювала систему покарань і правила судочинства. The article is devoted to the analysis of the peculiarities of the reception of Roman law in Africa in the pre-colonial era. It has been proven that, in addition to the development of local customary law, the legal traditions of the Greeks and Phoenicians were initially borrowed during the Antiquity period. It has been determined that the ancient Greeks spread, in particular, the culture of written codified law, urban self-government, and a ramified judicial system, while the Phoenicians contributed to the systematization of maritime, commercial, and administrative law and introduced the effective institution of elected governors-sufets. By analyzing the legal status of the African territories conquered by Rome, it has been determined that the reception of Roman law mainly took place with the direct assistance of the Roman authorities, while North Africa was used for long-term economic exploitation. It has been revealed that, in addition to promoting the spread of Roman law, the imperial authorities incorporated the norms of the indigenous law of local peoples, in particular the Berbers. It has been established that the completion of the integration of North African lands into the legal space of the Roman state was facilitated by the adoption of the Edict of Caracalla in 212 CE, which de jure eliminated the legal isolation of the indigenous population. At the same time, after the collapse of the Western Roman Empire, the Vandal kingdoms that emerged in North Africa did not abandon Roman law and actively used its norms to organize the administration of the region. It has been proven that after the conquest of northeastern Africa by Byzantium, the process of restoring Roman law in the territories that belonged to the Western Roman Empire began. The precedent of Ethiopia, which voluntarily implemented Roman law by introducing the legal collection “Fetha Negest” in the 15th century, has been analyzed. The legal nature and essence of the Fetha Negest collection, which was a combination of the norms of canon law of the Eastern Churches and fragments of the Old and New Testaments, is revealed. It is determined that the secular part of the collection became a source of regulation for a wide range of social relations, including the order of succession to the throne, regulation of private property, marriage, inheritance, conclusion of contracts, and established a system of penalties and rules of judicial procedure.
  • Item type:Документ,
    Феномен Української підпільної держави: правова класифікація інституцій українського підпілля
    (ДВНЗ "УжНУ", 2026) Петришин, В. Ю.
    У статті проаналізовано явища та процеси боротьби українського національно-визвольного руху 1941-1954 років в призмі етапного національного державотворення України. Зроблено акцент на загальновизнаному та природньому праві народів та націй на самовизначення, яке на практиці реалізовував український національно-визвольний рух, здебільшого репрезентований Організацією Українських Націоналістів, Українською Повстанською Армією та Українською Головною Визвольною Радою як суб’єктами українського національного державотворення в підпіллі, що виражали суверенну волю Українського народу як джерела влади. Запропоновано ввести в історико-правову науку категорію (термін і поняття) «Українська підпільна держава» для чіткого й об’єктивного трактування та якісної характеристики явищ та процесів боротьби українського національно-визвольного руху 1941-1954 років. У авторській концепції Українську підпільну державу слід розуміти як сукупність державних інституцій цивільного та військового українського підпілля, які вели збройну боротьбу проти антидемократичних режимів країн-окупантів та встановили українську національну державність в підпіллі в 1941-1954 роках, реалізовуючи на практиці право народів та націй на самовизначення. Наведено ключові характеристики, опис істотних ознак наведеного наукового терміну. Розставлено правові акценти на правовій природі та значенні для національного державотворення України декларативно-правового Акту Проголошення відновлення Української Держави 30 червня 1941 року та створення державно-політичної платформи – Українська Головна Визвольна Рада в 1944 році. Проведено компаративний аналіз Української підпільної держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки, які одночасно репрезентували Українську державність, фактично маючи різні джерела влади. Також автор пропонує розглядати Українську підпільну державу як один з історичних етапів національної державності України поряд та на рівні, до прикладу, з Українською Народною Республікою, Західноукраїнською Народною Республікою чи Карпатською Україною. Звертаючись до феномену Української підпільної держави та історичної ролі українського національно-визвольного руху для відновлення України в 1991 році, підкреслюється, що ця сторінка нашого минулого абсолютно природньо вписується у загальноєвропейський контекст рухів опору різним режимам у ХХ столітті. У компаративному аналізі Українська підпільна держава – це унікальне світове явище, яке було створене і функціонувало в особливо важких та екстраординарних умовах. Інші європейські рухи опору, об’єктивно оцінивши їх політико-правову природу і досягнення, зважаючи на їх відмінності від досліджуваного національного явища, дають підстави демонструвати безумовну автентичність Української підпільної держави у світовій історії. Констатовано, що станом на зараз понятійно-категоріальний апарат історико-правничої науки, наукова термінологія, що характеризує національно-визвольну боротьбу 1941-1954 років потребують уточнень та доповнень. Відсутність ряду категорій (термінів та понять), тобто наявність свого роду прогалин, надмірно ускладнює об’єктивне розуміння характеру, правової природи та державницького змісту (значення) підпільної боротьби. Наголошено на науковому, суспільному та політичному значенні доповнення історико-правової науки новим терміном, що, зокрема, реалізується в дусі преамбули та норм ЗУ «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу». Створено наукове підґрунтя для подальшого закріплення на рівні законодавства державницької концепції «Українська підпільна держава». The article analyzes the phenomena and processes of the struggle of the Ukrainian national liberation movement of 1941-1954 through the prism of the stage-by-stage national state formation of Ukraine. Emphasis is placed on the universally recognized and natural right of peoples and nations to self-determination, which was implemented in practice by the Ukrainian national liberation movement, primarily represented by the Organization of Ukrainian Nationalists, the Ukrainian Insurgent Army and the Supreme Ukrainian Liberation Council, as subjects of Ukrainian national state-building in the underground, expressing the sovereign will of the Ukrainian people as a source of power. It is proposed to introduce into historical and legal science the category (term and concept) «Ukrainian underground state» for a clear and objective interpretation and qualitative characterization of the phenomena and processes of the struggle of the Ukrainian national liberation movement of 1941-1954. In the author’s concept, the Ukrainian underground state should be understood as a set of state institutions of the civil and military Ukrainian underground, which waged an armed struggle against the anti-democratic regimes of the occupying countries and established Ukrainian national statehood underground in 1941-1954 in the process of the practical implementation of the rights of peoples and nations to self-determination. The key characteristics and description of the essential features of the given scientific term are presented. Legal emphasis is placed on the legal nature and significance for the national state formation of Ukraine of the declarative-legal Act of Proclamation of the Renewal of the Independence of Ukraine of June 30, 1941 and the creation of a state-political platform - the Supreme Ukrainian Liberation Council in 1944. A comparative analysis of the Ukrainian underground state and the Ukrainian Soviet Socialist Republic, which simultaneously represented Ukrainian statehood, while having different sources of power, was conducted. The author also proposes to consider the Ukrainian underground state as one of the historical stages of the national statehood of Ukraine, alongside and on a par with, for example, the Ukrainian People’s Republic, the Western Ukrainian People’s Republic, or Carpathian Ukraine. Turning to the phenomenon of the Ukrainian underground state and the historical role of the Ukrainian national liberation movement for the restoration of Ukraine in 1991, it is emphasized that this page of our past fits absolutely naturally into the pan-European context of resistance movements to various regimes in the 20th century. In comparative analysis, the Ukrainian underground state is a unique global phenomenon that was created and functioned in particularly difficult and extraordinary conditions. Other European resistance movements, having objectively assessed their political and legal nature and achievements, taking into account their differences from the national phenomenon under study, provide grounds to argue the unconditional authenticity of the Ukrainian underground state in world history. It has been stated that as of now, the conceptual and categorical apparatus of historical and legal science, the scientific terminology characterizing the national liberation struggle of 1941-1954, require clarifications and additions. The absence of a number of categories (terms and concepts), which results in conceptual gaps, excessively complicates the objective understanding of the character, legal nature, and state content (meaning) of the underground struggle. The scientific, social, and political significance of supplementing historical and legal science with a new term is emphasized, which, in particular, is implemented in the spirit of the preamble and norms of the Law of Ukraine “On the Principles of the State Policy of the National Memory of the Ukrainian People”. A scientific basis has been created for further consolidation of the state concept of the “Ukrainian underground state” at the legislative level.