DSpace УжНУ

Електронний репозитарій (сховище, архів) наукових публікацій — це цифрове сховище результатів науково-дослідної діяльності, публікацій науковців, викладачів, аспірантів і студентів університету, а також дипломних та магістерських робіт студентів.

Фільтри

Фонди

Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.

Зараз показуємо 1 - 7 з 7

Нові надходження

  • Item type:Документ,
    Preparedness of First-Contact Helping Professionals in Slovakia to Provide Crisis Intervention in War-Related and Migration Crises
    (ДВНЗ «УжНУ», 2026-09) Šrobárová, S.; Stachoň, M.; Шробарова, С.; Стахонь, М.
    Purpose. The aim of the study was to analyse the preparedness of first-contact helping professionals in Slovakia to provide crisis intervention to people affected by war-related and migration crises. Materials and methods. A quantitative cross-sectional questionnaire study was conducted among 142 first-contact helping professionals working in Slovakia. Data were collected using an anonymous author-designed questionnaire focused on socio demographic and professional characteristics, experience with people in crisis, previous training, self-assessed competencies, organisational support, barriers and training needs. Data were analysed using descriptive statistics and one-sample t-tests against the neutral Likert value of 3. Results. Regular work with people affected by war-related or migration crises was reported by 34 respondents (23.9 %) and occasional work by 55 respondents (38.7 %). Repeated crisis intervention with such persons was reported by 46 respondents (32.4 %). Only 2 respondents (1.4 %) had completed certified training and 22 (15.5 %) a short course. Respondents rated themselves highest in basic psychological first aid (M = 4.44) and referral to further professional help (M = 3.91). Lower scores were found for work with war trauma or forced migration (M = 2.37) and organisational support (area mean = 2.64). The most frequent barriers were language barriers and high psychological burden of workers (both 62.7 %). Interest in further training was reported by 136 respondents (95.8 %). Conclusions. Preparedness was moderate and uneven. Systematic training, supervision, methodological guidance and organisational support should be strengthened in services that provide first contact with people affected by war-related and migration crises. Мета дослідження – проаналізувати готовність фахівців допоміжних професій першого контакту в Словаччині до надання кризової інтервенції особам, які постраждали від воєнних та міграційних криз. Дослідження було спрямоване на виявлення практичного досвіду, суб’єктивно оцінюваних компетентностей, організаційних умов, бар’єрів та потреб у подальшому навчанні у сфері кризової інтервенції. Матеріали та методи. Дослідження було реалізоване як кількісне поперечне анкетне опитування. Вибірку становили 142 фахівці допоміжних професій першого контакту, які працюють у Словаччині у сфері охорони здоров’я, соціальних послуг, психологічної допомоги, кризового консультування, неурядових організацій або центрів допомоги. Для збору даних було використано анонімну авторську анкету. Вона містила соціально-демографічні та професійні питання, питання щодо контакту з особами в кризі, попереднього навчання з кризової інтервенції, самооцінки компетентностей, організаційної підтримки, бар’єрів та освітніх потреб. Пункти самооцінки оцінювалися за п’ятибальною шкалою Лайкерта від 1 – зовсім не погоджуюся до 5 – повністю погоджуюся. Дані були опрацьовані методами описової статистики: абсолютні та відносні частоти, середні значення і стандартні відхилення. Для орієнтовної перевірки відхилення середніх значень від нейтрального рівня шкали було використано одновибірковий t-критерій відносно значення 3. Результати. З особами, які постраждали від воєнної або міграційної кризи, регулярно працювали 34 респонденти (23,9 %), а час від часу – 55 респондентів (38,7 %). Певну форму контакту з такими особами загалом зазначили 139 респондентів (97,9 %). Кризову інтервенцію особі, яка постраждала від воєнної або міграційної кризи, неодноразово надавали 46 респондентів (32,4 %), а один раз або кілька разів – 52 респонденти (36,6 %). Сертифіковане навчання з кризової інтервенції пройшли лише 2 респонденти (1,4 %), короткий курс або тренінг – 22 респонденти (15,5 %), тоді як 57 респондентів (40,1 %) не проходили такого навчання. Найвищі середні оцінки були отримані за пунктами щодо здатності надати базову психологічну першу допомогу (M = 4,44) та знання, куди скерувати людину в кризі для подальшої професійної допомоги (M = 3,91). Нижчими були оцінки готовності працювати з особами, які пережили воєнну травму або вимушену міграцію (M = 2,37), а також оцінка організаційної підтримки на робочому місці (середнє значення області = 2,64). Найчастіше респонденти називали мовний бар’єр і високе психологічне навантаження працівників (по 62,7 %), нечіткі компетенції окремих професій (59,2 %) та нестачу подальших спеціалізованих послуг (58,5 %). Зацікавленість у подальшому навчанні з кризової інтервенції висловили 136 респондентів (95,8 %). Одновибіркові t-тести підтвердили, що впевненість у психологічній першій допомозі та скеруванні до подальшої допомоги була статистично вищою за нейтральний рівень, а готовність до роботи з воєнною травмою, вимушеною міграцією і частина організаційних умов – нижчими. Висновки. Результати свідчать про середній і нерівномірний рівень готовності фахівців першого контакту до надання кризової інтервенції в умовах воєнних та міграційних криз. Респонденти почуваються впевненіше в базовій підтримці та скеруванні до подальшої допомоги, але менш впевнено в роботі з воєнною травмою, вимушеною міграцією, інтенсивними емоційними реакціями та в умовах недостатньої організаційної підтримки. Практичне значення результатів полягає у потребі в систематичному навчанні, супервізії, методичних алгоритмах, профілактиці професійного вигорання, мовно й культурно доступній допомозі та посиленні міжсекторальної співпраці. Кризова інтервенція має розглядатися як складова громадського здоров’я та підготовленості системи до психосоціальних наслідків надзвичайних ситуацій. Отримані дані можуть бути використані для розробки навчальних програм, стандартів першого контакту та практичних рекомендацій для служб, які працюють з особами, постраждалими від кризи.
  • Item type:Документ,
    Retrospective analysis of tuberculosis incidence in children and adolescents of Poltava region in 2019–2023
    (ДВНЗ «УжНУ», 2026-09) Liakhova, N. O.; Holovanova, I. A.; Buria, T. S.; Havlovskyi, O. D.; Buria, L. V.; Ляхова, Н. О.; Голованова, І. А.; Буря, Т. С.; Гавловський, О. Д.; Буря, Л. В.
    Purpose. The aim of the study was to assess the incidence of tuberculosis among children and adolescents in Ukraine and Poltava region in 2019–2023. Materials and methods. Methods: a systematic approach and analysis, a bibliosemantic method, a medical-statistical method. Materials: analytical and statistical reference books “Tuberculosis in Ukraine” for 2019–2023 from the State Institution “Center for Public Health of the Ministry of Health of Ukraine”. Results. In Poltava region, the growth rate of the indicator in all age groups is positive, the incidence is at an average level compared to other regions, but incidence is increasing, the largest increase was observed in the age group 15–17 years, this figure in 2023 was twice as high as the national one. The prevalence of all active forms of tuberculosis among different age groups decreased in all regions and in Ukraine, the rate in Poltava region is at an average level compared to others, but exceeded the national rate for all years of the study period. Among children the rate in the 0–14 age group for all years of the study period was significantly lower than the corresponding indicator in Ukraine, in the 0–17 age group it was close to the national one, with an excess in 2022. Conclusions. The analysis of the incidence of tuberculosis among children and adolescents we determined that in Poltava region the incidence of tuberculosis is increasing, the largest increase was observed in the age group of 15–17 years, and in the same age group there was a significant exceeding the national prevalence of active forms of tuberculosis. In addition, the prevalence of active forms of tuberculosis exceeded the national rate for the entire study period. Мета. Мета дослідження полягала в ретроспективному аналізі захворюваності на туберкульоз дітей та підлітків в Україні та Полтавській області в 2019–2023 рр. Матеріали і методи. Для досягнення мети роботи було використано метод системного підходу та аналізу, бібліосемантичний метод, медико-статистичний метод. Матеріали дослідження: аналітично-статистичні довідники «Туберкульоз в Україні» за 2019–2023 рр. Державної установи «Центр громадського здоров’я МОЗ України». Результати. Захворюваність на туберкульоз серед різних вікових груп за 2019–2023 рр. дещо знизилася у більшості областей, але не має стійкої тенденції до зниження. Даний показник по Україні має негативний темп приросту в усіх досліджуваних вікових групах, окрім дітей віком 0–14 років. По Полтавській області темп приросту показника в усіх вікових групах позитивний, показники захворюваності на середньому рівні порівняно з іншими областями, проте захворюваність збільшується, найбільший приріст спостерігався у віковій групі 15–17 років, цей показник у 2023 р. вдвічі перевищував національний. Також перевищував всеукраїнський показник захворюваності серед дітей 0–17 років у 2022 р. Поширеність усіх активних форм туберкульозу серед різних вікових груп знизилася по всіх областях та по Україні, показник по Полтавській області знаходиться на середньому рівні порівняно з іншими, проте перевищував національний за всі роки досліджуваного періоду. Серед дитячого населення показник у віковій групі 0–14 років за всі роки досліджуваного періоду був значно менше відповідного показника по Україні, у віковій групі 0–17 років наближався до національного з перевищенням у 2022 р. Проте показник поширеності активних форм туберкульозу у віковій групі 15–17 років незначно перевищував всеукраїнській у 2020 р, а в 2022 та 2023 рр. перевищував його відповідно в 1,5 та 2 рази і має позитивний приріст 33,3 %, тоді як по Україні він становить -31,2 %, тобто показник поширеності по Полтавській області переважає над загальнонаціональним за рахунок вікової групи 15–17 років. Висновки. Аналіз показників захворюваності на туберкульоз серед дітей та підлітків показав, що в Полтавській області зростають показники захворюваності на туберкульоз (нові випадки + рецидиви), найбільший приріст спостерігався у віковій групі 15–17 років, і в цій же віковій групі спостерігалося значне перевищення національного показника за поширеністю активних форм туберкульозу, що потребує пошуку причин та шляхів покращення здоров’я підлітків цього віку. Окрім того, показники поширеності активних форм туберкульозу перевищують національні за весь досліджуваний період. Підвищення показників захворюваності та поширеності туберкульозу серед дитячого населення в Полтавській області може бути пов’язано з різними причинами. Такими можуть бути велика кількість вимушених переселенців, які мешкають у Полтавській області, збільшення кількості дитячого населення, погіршення здоров’я дітей та підлітків тощо. Також вагомою причиною може бути велика кількість дітей, які свого часу не були вакциновані від туберкульозу. Проведене епідеміологічне дослідження захворюваності на туберкульоз серед дітей і підлітків Полтавської області свідчить про погіршення санітарно- епідемічної ситуації та вказує на потребу вдосконалення організаційно-методичних заходів профілактики та раннього виявлення захворювання. На нашу думку, зниження захворюваності на туберкульоз серед дитячого населення можливе шляхом посилення профілактичних заходів, постійного підвищення санітарної грамотності населення шляхом проведення лекцій, бесід, створення умов, що унеможливлюють зараження здорової людини від хворого на туберкульоз.
  • Item type:Документ,
    Level of stress and somatic health in female law enforcement officers during their training for professional activities
    (ДВНЗ «УжНУ», 2026-09) Bilevych, N. O.; Ivanova, N. H.; Ivanov, Yu. A.; Okhrimenko, I. M.; Rohovenko, M. M.; Білевич, Н. О.; Іванова, Н. Г.; Іванов, Ю. А.; Охріменко, І. М.; Роговенко, М. М.
    The purpose of the work is to investigate the stress level and somatic health among female cadets during health-promoting fitness training sessions in the course of their academic training. Materials and methods. The research, conducted in the 2022–2025 years, involved 149 female cadets from the National Academy of Internal Affairs (NAIA, Kyiv, Ukraine) majoring in «Law» specialty. To achieve the research aim, we compared the stress level and somatic health in female cadets aged 17–20 who, during their 1st and 2nd training years, participated in health-promoting fitness training sessions with those of female cadets who participated in other types of motor activity. Research methods: analysis and generalization of literary sources, psychodiagnostic methods, biomedical methods, statistical analysis. To study the stress levels of female cadets, we used the methodology developed by Yu. V. Shcherbatykh, which allows assessing the degree of intellectual, behavioral, emotional, and physiological symptoms of stress. To assess the somatic health of female cadets, the methodology of G. L. Apanasenko was employed, which is based on anthropometric indicators and the status of the cardiovascular and respiratory systems. Results. The effectiveness of health-promoting fitness training sessions and other forms of motor activity in preventing stress and strengthening somatic health among female cadets during their academic training under martial law has been established. It has been shown that additional health-promoting fitness training sessions and other forms of motor activity have a more positive effect on stress levels, body mass index, strength index, vitality index, Robinson index, and heart rate recovery in female cadets, and, accordingly, on their somatic health, than traditional methods. During the additional training sessions, female cadets showed improvement in the performance of their respiratory, cardiovascular, and muscular systems, as well as a decrease in body weight. The most pronounced changes occurred among participants in health-promoting fitness, athletics, orienteering, martial arts, and sports competitions. Conclusions. The results of the research justify the establishment of sports clubs within higher educational institutions to expand the provision of additional motor activity training sessions selected by female cadets, thereby improving both the mental and physical health indicators of future female law enforcement officers. Overall, this will ensure the effectiveness of their future law enforcement activities. Мета роботи – дослідити рівень стресу та соматичного здоров’я у курсантів-жінок під час занять оздоровчим фітнесом у процесі навчання. Матеріали та методи. У дослідженні, яке проводилося у 2022–2025 навчальному році, взяли участь 149 курсантів-жінок Національної академії внутрішніх справ (Україна, м. Київ, НАВС), які навчалися за спеціальністю «Право». Для досягнення мети дослідження ми порівняли рівень стресу та соматичного здоров’я у курсантів-жінок віком 17–20 років, які впродовж навчання на І–ІІ курсах займалися у секції з оздоровчого фітнесу (група № 1, n = 22), з показниками курсантів-жінок, які займалися іншими видами рухової активності у спортивних секціях академії: бойовими єдиноборствами (самбо, рукопашний бій; група № 2, n = 17), легкою атлетикою (група № 3, n = 12), спортивним орієнтуванням (група № 4, n = 9), гирьовим спортом (група № 5, n = 11), армреслінгом та пауерліфтингом (група № 6, n = 15), настільним тенісом (група № 7, n = 13), мініфутболом (футзалом, група № 8, n = 8), волейболом (група № 9, n = 10), перетягуванням канату (група № 10, n = 7). Окрім того, нами було сформовано групу № 11 (n = 25), до якої увійшли курсанти-жінки, які додатково під час навчання не відвідували жодну зі спортивних секцій, а під час спортивно-масової роботи займалися за існуючою методикою під керівництвом начальника курсу. Курсанти-жінки груп №№ 1–10 займалися у спортивних секціях у години самостійної підготовки (під час спортивно-масової роботи) під керівництвом тренерів-викладачів кафедри спеціальної фізичної підготовки. Кількість годин на рухову активність у курсантів-жінок усіх груп на тиждень була однаковою: 4 год навчальних занять (2 заняття по 2 год) із фізичної підготовки та 6 год (3 заняття по 2 год) тренувальних занять у спортивних секціях або спортивно-масовою роботою. Відмінностями, які лягли в основу порівняльного аналізу між показниками груп, були зміст та спрямованість занять руховою активністю. Критеріями включення учасників дослідження визначено: учасниками дослідження могли стати лише курсанти жіночої статті; курсанти-жінки вибирали вид рухової активності за власним бажанням у першому семестрі навчання; відсутність протипоказань за станом здоров’я до занять тим або іншим видом рухової активності. Критеріями виключення були: припинення відвідування спортивних секцій за станом здоров’я або з інших причин; власне бажання курсантів-жінок вийти з дослідження у будь- який момент. Курсанти-жінки усіх груп були проінформовані про цілі дослідження, після чого вони надали письмову згоду на участь у дослідженні виключно в наукових інтересах. Порівняння показників стресу і здоров’я курсантів-жінок проводилося на початку І курсу (початковий етап дослідження) та наприкінці ІІ курсу навчання (кінцевий етап дослідження). Окрім того, нами було досліджено динаміку вказаних показників у кожній групі за період дослідження. Методи дослідження: аналіз та узагальнення літературних джерел, психодіагностичні методи, біомедичні методи, статистичний аналіз. Психодіагностичні методи було застосовано для дослідження рівня стресу у курсантів жінок під час навчання у сучасних умовах. Для цього було використано методику Ю. В. Щербатих, яка дає змогу оцінити ступінь прояву інтелектуальних, поведінкових, емоційних та фізіологічних симптомів стресу у курсантів-жінок. Біомедичні методи було застосовано для дослідження соматичного здоров’я курсантів-жінок. Для цього ми використали методику Г. Л. Апанасенка, що базується на антропометричних показниках та стані серцево-судинної та дихальної систем організму. Результати. Установлено ефективність занять оздоровчим фітнесом та іншими видами рухової активності для профілактики стресових явищ та зміцнення соматичного здоров’я у курсантів-жінок під час навчання в умовах воєнного стану. Доведено, що додаткові заняття оздоровчим фітнесом та іншими видами рухової активності більш позитивно порівняно з традиційною методикою впливають на рівень стресу, індекси маси тіла, силовий, життєвий, Робінсона, відновлення ЧСС курсантів-жінок та, відповідно, на стан їхнього соматичного здоров’я. У процесі додаткових занять відбулося покращання показників діяльності дихальної, серцево-судинної, м’язової систем організму у курсантів-жінок, зниження їхньої маси тіла. Найбільш виражені зміни відбулися у представниць оздоровчого фітнесу, легкої атлетики, орієнтування, єдиноборств та спортивних ігор. Висновки. Результати дослідження зумовлюють доцільність створення спортивних секцій у закладах вищої освіти для більш широкого впровадження додаткових занять руховою активністю за власним вибором курсантів-жінок, що сприятиме покращанню показників як ментального, так і фізичного здоров’я майбутніх жінок-правоохоронців. У цілому це забезпечить ефективність їхньої майбутньої правоохоронної діяльності.
  • Item type:Документ,
    Індивідуалізація покарання крізь призму принципу пропорційності та стандартів захисту прав людини
    (ДВНЗ "УжНУ", 2026-03) Ющик, О. І.
    Статтю присвячено комплексному теоретико-прикладному аналізу індивідуалізації покарання крізь призму принципу пропорційності та міжнародних стандартів захисту прав людини. Обґрунтовано, принцип пропорційності є самостійним засобом правозастосування, що в свою чергу вимагає дотримання таких критеріїв, як обґрунтування покарання та застосування його з необхідністю, достатністю для досягнення мети покарання. Реалізація цього принципу можлива на підставі дотримання загальних засад призначення покарання, врахування системи покарань, додержання процесуальних гарантій особи на справедливий судовий розгляд.Принцип індивідуалізації покарання є ключовим механізмом в реалізації кримінальної відповідальності, який забезпечує справедливий баланс між публічними інтересами держави та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Проаналізовано загальні засади призначення покарання, закріплені у ст.ст. 65-67 КК України та з’ясовано їх роль у забезпеченні співмірності між тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення, особою винного, обставинами, що пом’якшують або обтяжують покарання, видом та розміром покарання. Встановлено, що при призначенні покарання необхідно враховувати і інші положення кримінального законодавства, зокрема положення стадій вчинення кримінального правопорушення (ст.ст. 13-15 КК України), співучасті (ст.ст. 27-28 КК України), системи покарань (ст. 51 КК України) та інші положень Загальної частини КК Україні, які впливають на вид та розмір покарання та є співмірними залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного заради досягнення справедливості та мети покарання. Окрему увагу приділено практиці Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 3 та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Підкреслено, що абсолютний характер заборони катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження визначає граничні межі застосування кримінально-правового примусу, тоді як право на справедливий суд виступає процесуальною гарантією забезпечення пропорційності покарання. Зроблено висновок, що індивідуалізація покарання крізь призму принципу пропорційності та міжнародних стандартів захисту прав людини є гарантом забезпечення співмірності покарання вчиненому правопорушенню, належній процесуальній процедурі, що є запорукою верховенства права, а також ефективному захисту прав і свобод людини. The article is devoted to a comprehensive theoretical and applied analysis of the individualisation of punishment through the prism of the principle of proportionality and international human rights protection standards. It is argued that the principle of proportionality is an independent means of law enforcement, which in turn requires compliance with criteria such as justification of punishment and its application with the necessity and sufficiency to achieve the purpose of punishment. The implementation of this principle is possible on the basis of compliance with the general principles of sentencing, consideration of the system of penalties, and observance of procedural guarantees of a fair trial.The principle of individualisation of punishment is a key mechanism in the implementation of criminal liability, ensuring a fair balance between the public interests of the state and the rights of the person being held criminally liable. The general principles of sentencing enshrined in Articles 65–67 of the Criminal Code of Ukraine are analysed and their role in ensuring proportionality between the severity of the criminal offence committed, the person of the offender, the circumstances mitigating or aggravating the punishment, and the type and severity of the punishment is clarified. It has been established that when imposing punishment, it is necessary to take into account other provisions of criminal law, in particular the provisions on the stages of committing a criminal offence (Articles 13–15 of the Criminal Code of Ukraine), complicity (Articles 27–28 of the Criminal Code of Ukraine), the system of punishments (Article 51 of the Criminal Code of Ukraine) and other provisions of the General Part of the Criminal Code of Ukraine, which affect the type and severity of punishment and are commensurate with the severity of the criminal offence committed and the person guilty of it, in order to achieve justice and the purpose of punishment. Special attention is paid to the practice of the European Court of Human Rights regarding the application of Articles 3 and 6 of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. It is emphasised that the absolute nature of the prohibition of torture and inhuman or degrading treatment determines the limits of the application of criminal law enforcement, while the right to a fair trial is a procedural guarantee of the proportionality of punishment. It is concluded that the individualisation of punishment through the prism of the principle of proportionality and international human rights standards is a guarantee of ensuring the proportionality of punishment to the offence committed, due process, which is a guarantee of the rule of law, as well as the effective protection of human rights and freedoms.
  • Item type:Документ,
    Напрями забезпечення правопорядку на звільнених територіях: інституційні підходи, довіра та практики взаємодії поліції й громади
    (ДВНЗ "УжНУ", 2026-03) Юзікова, Н. С.; Олійник, А. А.
    У статті проведено комплексне дослідження інституційних підходів до відновлення та забезпечення правопорядку на деокупованих територіях України. Забезпечення правопорядку на звільнених територіях виступає актуальним викликом для державної безпекової політики, вимагаючи оперативного відновлення легітимності інститутів публічної влади в умовах тотального мінування, руйнування інфраструктури та глибокої соціальної кризи. У цих екстремальних обставинах традиційна силова парадигма правоохоронної діяльності вичерпує свій потенціал, оскільки не здатна ефективно подолати наслідки тривалого окупаційного тиску та правову невизначеність у місцевих громадах. Впровадження принципів процедурної справедливості щодо нейтральності, поваги та надання громадянам права бути почутими, виступає центральним елементом відновлення правопорядку, що дозволяє замінити вертикальні важелі контролю розбудовою горизонтальних зв’язків і спільним визначенням безпекових пріоритетів. Така комунікація через відкриті форуми та консультативні ради забезпечує перехід до механізму підтримки безпеки та забезпечення правопорядку, заснованого не на страху перед державним примусом, а на добровільній згоді та активній співпраці місцевих мешканців з органами правопорядку.Формування довіри через інклюзивні механізми залучення громади обґрунтовано як базову умову зниження рівня злочинності та інструмент реінституціалізації влади на деокупованих територіях. Критерій довіри виступає індикатором відповідності безпекових заходів локальним загрозам, забезпечуючи верифікацію профілактичної діяльності та раціоналізацію бюджетних витрат у межах перехідного періоду. Інституціалізація довіри через публічну звітність і громадський моніторинг створює механіз протидії ворожій дезінформації. При цьому, забезпечується перехід від моделі державного примусу до стійкого комунікативного партнерства.Аналіз зарубіжного досвіду, зокрема польських моделей комплексної превенції (KWP та KSP), підтверджує, що ефективність правопорядку на деокупованих територіях прямо залежить від системної підготовки поліцейських-координаторів у сферах протидії мові ворожнечі, кіберзагрозам та злочинам на ґрунті ненависті. Впровадження подібних інституційних підходів дозволяє трансформувати правоохоронну діяльність у механізм проактивного партнерства, де поєднання спеціалізованих компетенцій правоохоронців із прозорими комунікативними навичками стає надійним інструментом формування довіри та подолання наслідків ворожої пропаганди. У висновках підкреслено, що лише поєднання інституційних складових із прозорою комунікаційною стратегією та довірою дозволить створити на деокупованих територіях стійку і безпечну систему правопорядку, здатну протистояти сучасним гібридним загрозам. The article provides a comprehensive study of institutional approaches to restoring and ensuring law and order in the de-occupied territories of Ukraine. Ensuring law and order in the liberated territories is a pressing challenge for state security policy, requiring the rapid restoration of the legitimacy of public authorities in conditions of widespread mining, destruction of infrastructure, and deep social crisis. In these extreme circumstances, the traditional force-based paradigm of law enforcement is reaching its limits, as it is unable to effectively overcome the consequences of prolonged occupation and legal uncertainty in local communities. The introduction of the principles of procedural justice regarding neutrality, respect, and the right of citizens to be heard is a central element of restoring the rule of law, allowing vertical levers of control to be replaced by the development of horizontal ties and the joint definition of security priorities. Such communication through open forums and advisory councils ensures the transition to a mechanism for supporting security and ensuring the rule of law based not on fear of state coercion, but on voluntary consent and active cooperation between local residents and law enforcement agencies.Building trust through inclusive community engagement mechanisms is justified as a basic condition for reducing crime and as a tool for re-institutionalizing authority in de-occupied territories.The criterion of trust serves as an indicator of the adequacy of security measures to local threats, ensuring the verification of preventive activities and the rationalization of budget expenditures during the transition period. The institutionalization of trust through public reporting and public monitoring creates a mechanism for countering hostile disinformation. At the same time, it ensures the transition from a model of state coercion to a sustainable communicative partnership.An analysis of foreign experience, in particular Polish models of comprehensive prevention (KWP and KSP), confirms that the effectiveness of law and order in de-occupied territories directly depends on the systematic training of police coordinators in the areas of countering hate speech, cyber threats, and hate crimes. The implementation of such institutional approaches allows law enforcement activities to be transformed into a mechanism of proactive partnership, where the combination of specialized law enforcement competencies with transparent communication skills becomes a reliable tool for building trust and overcoming the effects of hostile propaganda. The conclusions emphasize that only a combination of institutional components with a transparent communication strategy and trust will make it possible to create a stable and secure system of law and order in the de-occupied territories, capable of countering modern hybrid threats.