Екзистанційні максими як домінанта художнього стилю Андрія Содомори

Abstract

Постать Андрія Содомори в сучасному гуманітарному дискурсі набула статусу людини, котра осучаснила античність для її сприймання та розуміння в культурологічних настроях ХХІ століття, котра огорнула душею світ новітніх «образів та ідей», зробивши йо- го контури відчутними, осяжними, максимально персоніфікованими. Складні стосунки в системі «автор – твір – читач» оригінально модифікуються в прозі пись- менника, адже нарації виразно передує емоція: у «Сльозах речей» рецепцію супроводжує піднесене дихання львівських кам‘яниць, в «Усміху речей» – щемне дихання дитинства. «Світ міжвіконня» А. Содомори увиразнює перспективу пошуку та відкриття цінності літе- ратурного твору, а також особливо «модерує» інтелектуально-естетичний полілог. Його за- гальний настрій концентрується у «пам‘яті серця» і творить оригінальний авторський фено- мен. Обидві збірки дозволяють читачеві гармонійно привласнити авторський досвід, через деталізацію зображення та конкретизацію хронотопу утверджується переконання читача у власній причетності до зображеного світу речей, а отже – світу вражень та відчуттів.