Соціальні права у практиці європейського суду з прав людини

Abstract

Соціальна держава стала однією з фундаментальних ідей сучасного світу, втілених у практику в другій половині ХХ ст. Зі свого боку її конституюван- ня багато в чому здійснюється через механізми конституції. У сучасній юридичній науці відсутній єдиний підхід до оцінки самої ідеї конституційного закріплення со- ціальних прав. Історично соціальні права (права другого покоління) сформувалися у самостійну систему соціальних претензій і були визнані державами як реакція на недостатність прав першого покоління. Значною мірою західна доктрина традицій- но протиставляє соціальні права так званим класичним – особистим і політичним. У сучасних умовах надмірне дистанціювання соціальних прав від інших блоків прав людини не підтверджується в юридичній практиці, зокрема, це випливає з по- зицій Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та найбільш авторитетних на- ціональних судів. Зв’язок з іншими правами, їх нерозривність як єдиної системи, а також поширення на них судового захисту, ставить їх в один ряд із “класичними” правами людини. Метою статті є встановлення основних підходів ЄСПЛ щодо захисту соціальних прав людини на основі аналізу судової практики ЄСПЛ та з’ясування його позицій щодо місця соціальних прав серед традиційних груп прав людини. Адже досліджен- ня цього питання вимірюється тим, що в Україні його вивченню було приділено недостатньо уваги, причому це стосується і правової доктрини, і судової практики.

ABSTRACT. In the modern world, social welfare State has become one of the fundamental ideas which was embodied in practice in the second half of the XX century. For its part, it is institutionalized largely through the mechanisms of the Constitution. The modern legal science has no unified approach for assessing the idea of constitutional consolidation of social rights. Historically, social rights (second-generation rights) have evolved into an independent system of social claims and have been recognized by States as a response to the inadequacy of first-generation rights. To a large extent, Western doctrine traditionally counterposes social rights to so-called classical rights – personal and political. In today’s context, excessive distancing of social rights from other blocks of human rights is not confirmed in legal practice; in particular, it does not ensue from the positions of the European Court of Human Rights (ECHR) and the most respected national courts. The connection with other rights, their continuity as a single system, as well as court protection applied to them, puts them on a par with “classical” human rights. The aim of the article is to define the main approaches of the ECHR to the protection of social human rights based on the analysis of the ECHR case law, and to clarify the ECHR’s positions regarding the place of social rights among traditional human rights groups. All in all, the extent of a research into this issue is measured by the fact that in Ukraine this research has not been given sufficient attention, and this is true both for the legal doctrine and judicial practice. The author has widely used the comparative legal method of research at the level of ECHR case law, and this allowed obtaining the knowledge which summarizes the experience of the member States of the Council of Europe. The author comes to the conclusion that the primary content of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 1950 (the Convention) did not contain any provisions relating to social rights, and this could not but be reflected in the ECHR case law. The first fourteen articles of the Convention do not explicitly formulate social rights; however, the First Protocol (1952) to the Convention in Article 2 has enshrined the “right to education”. As practice has shown, the ECHR settled down to protect social rights using several conceptual approaches. Among these approaches, the main one was the concept of unity and integrity of human rights, which are connected to each other via their essential nature. The author notes that social rights were subjected to protection by means of the general protective mechanisms envisaged by the Convention, primarily the right to a fair trial (Article 6) or prohibition of discrimination (Article 14).