Спогад як художня комунікація в українській новелі кінця ХІХ - початку ХХ століть

Abstract

Художня комунікація реалізується через жанр, літературну традицію, стиль, певні символічні коди, за допомогою яких читач розуміє літературний твір. Філософського сенсу набувають твори, що містять категорію пам’яті, тобто так звану мнемонічну комунікацію. Предметом дослідження є українська новелістика кінця ХІХ – початку ХХ століть, ознаками якої є «внутрішній монолог, "потік свідомості", асоціативний монтаж, перетин пам’яті й миттєвого переживання. Через спогади новелісти відображають екзистенційні модуси, самоідентифікацію персонажа, ключові думки та ідею твору, зокрема національну ідею.