Mediation as an alternative method of public legal disputes solving

Abstract

Стаття присвячена дослідженню інституту медіації в адміністративному судочинстві. У зв’язку із внесенням змін до процесуальних кодексів дослідження новел, які є у Кодексі адміністративного судочинства України, на даний час є актуальним питанням. Однією із таких новел є інститут медіації, який викликає зацікавленість як серед теоретиків, так і практиків, тому потребує вивчення. Медіація – це альтернативний спосіб вирішення справ, який широко використовується в провідних країнах-членах Європейського Союзу. З огляду на те, дослідження даної новели в українському законодавстві становить значний суспільний інтерес. У зв’язку з прагненням України стати повноправним членом Європейського Союзу вивчення позитивного досвіду провідних європейських держав є доцільним. Виникає необхідність приведення чинного законодавства до стандартів провідних європейських держав. Такі зміни необхідні і у сфері судочинства, зокрема адміністративного. Першочерговим завданням для демократичної країни є забезпечення справедливого правосуддя. Одним із способів врегулювання спорів є судова медіація, яка забезпечує швидке вирішення спору без судового розгляду. Варто зазначити, що такий інститут як судова медіація є досить дієвим альтернативним способом вирішення спорів. Автори зосередили свою увагу на дослідженні механізму впровадження медіації в адміністративне судочинство, вивченні позитивного європейського досвіду з даного питання з метою усунення прогалин у вітчизняному законодавстві. У статті проаналізовано і зроблено висновок про те, що медіація була відома ще римському та грецькому праві. Першою країною на європейському континенті, яка почала використовувати медіацію, стала Великобританія. Автори роблять пропозицію щодо створення Національного інституту вирішення спорів. Значення медіації полягає у тому, що, з однієї сторони, вона розвантажить адміністративні суди, з іншої сторони, даний інститут надасть змогу швидко вирішити справу без участі суду і тим самим зекономити час та кошти. Медіатор шукає компромісне взаємовигідне рішення між сторонами та вживає всі заходи щодо запобігання виникнення конфлікту в майбутньому. Переможця не існує, оскільки рішення по справі має задовольнити обидві сторони. Процесуальне законодавство, а саме глава 4 Кодексу адміністративного судочинства, визначає порядок врегулювання спору за участі судді. Якщо спір не вдалося врегулювати, то повторна медіація не допускається. Автори спростовують думку про те, що часто публічно-правові спори вважають немедіабельними і обґрунтовують свою позицію. Позитивним наслідком медіації є і те, що рішення, яке прийняте за її наслідками має бути виконане у найкоротші строки, бо воно є компромісним. На практиці рішення суду виконуються тривалий час або взагалі не виконуються, тому перевагою медіації є те, що рішення прийняті за її наслідками виконуються стовідсотково. Не зважаючи на позитивні моменти запровадження даного інституту в України, автори вказують і на проблемні питання, які виникають при застосуванні медіації. У статті проаналізовано позитивний іноземний досвід з даного питання. Надаються відповідні пропозиції щодо удосконалення вітчизняного законодавства. Автори роблять висновок про те, що медіація є прогресом в українському правосудді. Її метою є забезпечення доступу громадян до правосуддя, покращення якості судових рішень, розвантаження судів.