Соціальні практики неформальної зайнятості населення: концептуалізація поняття

Abstract

У перехідних пострадянських суспільства відбулося повне перезавантаження і трансформація всіх соціальних інститутів, що змусило населення конструктивно адаптуватися до нових умов існування. Усе це призвело до масового і стійкого поширення неформальних практик зайнятості (підробітків, «калимів», «халтур»), які у процесі реформування і проголошення принципів ринкової економіки не тільки не зникли, а набули масштабів паралельного неформального суспільства, що є страховим батутом виживання і функціонування для значної частини населення. Водночас через свою масштабність і масовість поширення неформальний сектор зайнятості є однією з перешкод реалізації демократичного варіанту трансформації українського суспільства. Виникненню такої ситуації сприяє характерний для нашого суспільства розрив між формальноправовою і культурно-історичною стратегіями, елементами функціонування сучасного ринку праці.