Особливості фізичної підготовленості юних спортсменів із порушеннями постави

Abstract

Актуальність на сьогодні проблеми нефіксованих порушень опорно-рухового апарату спортсменів розкривають результати наукових досліджень щодо визначення поширеності порушення постави у фронтальній і сагітальній площинах й особливостей порушень опорно-рухового апарату юних спортсменів-представників різних видів спорту Мета дослідження – вивчити особливості фізичної підготовленості юних спортсменів із порушеннями постави. Для досягнення мети роботи підібрано адекватні методи дослідження: теоретичні, емпіричні та математико-статистичні методи. Установлено, що і в спортсменів, і в спорт-сменок 12 та 13, а також 13 й 14 років із порушеннями стану біогеометричного профілю постави статистич-но значущих (p > 0,05) відмінностей між середніми показниками статичної витривалості м’язів немає, натомість показники спортсменів є статистично значущо (p < 0,05) вищими за показники спортсменок такого самого віку. Потрібно зазначити, що серед спортсменів 12–14 років із порушеннями стану біогеометричного профілю постави простежено поступове зростання середньої статичної витривалості м’язів передньої частини тулуба та ніг, а саме із 12 до 13 років – на 2,22 %, із 13 до 14 років – на 1,21 %, а також зростання статичної витривалості м’язів задньої частини тулуба та ніг, а саме із 12 до 13 років – на 2,09 %, із 13 до 14 років – на 2,35 %. У ході опрацювання дослідницьких даних установлено коливання статичної витривалості м’язів передньої частини тулуба та ніг експериментованих спортсменів у діапазоні від 137 с в обстеженого 12 років із порушеннями в сагітальній площині (плоска спина) та низьким рівнем біогеометричного профілю постави до 148 с в обстеженого 14 років із порушеннями у фронтальній площині (сколіотична постава) і середнім рівнем біогеометричного профілю постави. Серед досліджуваних спортсменів мінімальний показник статичної витривалості м’язів задньої частини тулуба й ніг на рівні 137 с зафіксовано у дванадцятирічного спортсмена з порушеннями в сагітальній площині (плоска спина) і низьким рівнем біогеометричного профілю постави, а максимальний на рівні 152 с у чотирнад-цятирічного спортсмена з порушеннями у фронтальній площині (сколіотична постава) та середнім рівнем біогеометричного профілю постави. Перспективи подальшого наукового пошуку можливі щодо питань, пов’язаних із розробкою науково обґрунтованої технології корекції порушень біомеханічних властивостей стопи спортсменів на етапі початкової підготовки засобами фізичної реабілітації.