Аневризми аорти та периферичних артерій. Етіопатогенез, класифікація, клініка, діагностика та хірургічне лікування: методичні розробки для самопідготовки студентів 5-6 курсів медичного факультету

Abstract

Аневризми грудної аорти (АГА) можуть локалізуватися в області її висхідного відділу, дуги й низхідного відділу. Чоловіки хворіють в 5 разів частіше, ніж жінки, Переважна більшість таких хворих мають вік більше 50 років, що прийнято пояснювати провідною роллю атеросклерозу серед етіологічних факторів цього захворювання. Аневризми аорти (АА) викликані атеросклерозом в більшості випадків мають веретеноподібну форму й локалізуються в низхідному відділі грудної частини аорти, іноді поширюючись на її дугу й частину черевної аорти (ЧА). Виникненню таких аневризм сприяє артеріальна гіпертензія (АГ). За останні 30 років поширеність АГА збільшилася у зв’язку з покращенням діагностичних методів, а також збільшенням числа хворих, які доживають до похилого віку. Однак даних про дійсну поширеності захворювання та смертності від нього у різних груп населення на сьогоднішній день недостатньо. АГА та аневризми торакоабдомінальної відділу аорти менш поширені, ніж аневризми інфраренального відділу ЧА, складаючи не більше 2 – 5% всіх дегенеративних АА. В США за даними літератури, смертність серед білих чоловіків від АГА становить 0,7 на 100 тис., а від розшаровуючих аневризм аорти (РАА) – 1,5 на 100 тис. Це підтверджується дослідженням, що включало групи хворих різної статі і віку: захворюваність становила 5,9 на 100 тис. серед жителів Середнього Заходу США за тридцятирічний період, причому середній вік становив 65 років для чоловіків і 77 років для жінок; серед них аневризми до висхідної аорти становили 51%, до дуги – 11% і до низхідної грудної аорти (ГА) – 38%. На відміну від аневризм черевної аорти (АЧА), які переважали у чоловіків, не менше половини хворих з АГА становили жінки. Крім того, у чверті хворих виявили супутню аневризму інфраренального відділу аорти, а у 13% хворих виявили множинні аневризми; разом з тим ризик наявності АГА при виявленні аневризми інфраренального відділу ЧА становив 3,5 – 12%. Серед хворих з АА 22% померли до надходження в лікарню (діагноз поставлений при аутопсії), а розрив аорти зустрічався у 74% хворих з АГА (смертність склала 94%). По іншим даним смертність в результаті розриву АА складає 80%, половина пацієнтів помирають, перш ніж вони потраплять до лікарні. Найчастіше РАА виникає у людей віком 60 – 70 років. Захворюваність в два рази вища у чоловіків, ніж у жінок. Симптоми РАА можуть імітувати перебіг інших захворювань, що часто призводить до затримок у діагностиці. Проте, коли РАА виявляють своєчасно і призначають адекватне хірургічне лікування, шанси пацієнта на виживання значно покращуються. Захворюваність на РАА становить 2,6 – 3,5 на 100 тис. населення. Найвища захворюваність – в Італії (4,04 на 100 тис.). Близько 0,5% хворих, що надходять у відділення інтенсивної терапії з болем у грудях або спині, мають РАА. Частота РАА: один випадок на 10000 госпіталізованих хворих (проте, значна частина хворих помирає на догоспітальному етапі); один випадок на 400 аутопсій; один хворий зі 100 помирає раптово. Загалом смерть при РАА складає 3 – 4% випадків всіх раптових смертей від серцево-судинних захворювань. Летальність від РАА становить 40 – 90%. Кількість РАА постійно збільшується. За відсутності лікування рання смертність при розшаруванні становить 1% на годину в перший день, 75% – протягом двох тижнів і понад 90% – протягом першого року. Дві третини хворих з РАА – чоловіки, середній вік на момент захворювання становить 65 років. В даний час найбільш поширений фактор ризику – наявність АГ, яку виявляють у 72% випадків. До інших важливих факторів ризику відносять атеросклероз, виконання кардіохірургічного втручання та наявність АА. Епідеміологія аневризми значно відрізняється у молодих хворих (молодше 40 років), у яких серед усіх факторів ризику основне значення мають синдром Марфана.