Принцип демократії та народовладдя в судовому праві

Abstract

У сучасну епоху можна вважати демократичним лише політичний режим, заснований на народному суверенітеті, і кінцевою метою якого є дотримання основних прав людської особистості, як демократичний. Суверенітет народу, не спрямований на реалізацію прав людини, обов’язково призводить до свободи волі більшості. Повна повага до прав людини, в свою чергу, недосяжна, коли верховна політична влада не належить народу. Судова влада, як орган демократичної держави, повинна бути структурована відповідно до обох цих вимог. Слід, однак, зазначити, що, на відміну від інших органів державної влади, судова влада має примітну особливість. Хоча вона за визначенням є головною гарантією повного дотримання прав людини, в більшості країн судді, за рідкісним винятком, не обираються всенародним голосуванням. По суті, фактор, який поєднує судову владу з духом демократії (в тому сенсі, що Монтеск’є присвоїв цьому слову), є видатним атрибутом, єдиним, здатним забезпечити відсутність виборчого права: це той суспільний престиж, заснований на широкій моральній повазі, який в римській цивілізації називався аукторіями. Саме легітимність поваги і довіри викликають у людей судді. Однак ця особлива характеристика суддів, в умовах демократії, по суті, ґрунтується на незалежності і відповідальності, з якими державний орган в цілому, і окремі розглянуті громадські агенти, виконують ті політичні функції, які конституція, як оригінальний прояв волі суверенного народу, покладає на них. Отже, якщо ми хочемо перевірити, наскільки демократичною є судова влада, ми повинні проаналізувати її організацію та її функціонування, відповідно до фундаментальних вимог незалежності. Йдеться про те, що судова влада в цілому є незалежною, коли вона не підпорядковується іншим повноваженням держави. У свою чергу, судді, як кажуть, є незалежними, коли між ними немає ієрархічного підпорядкування, незважаючи на множинність інстанцій і ступені юрисдикції.

In the modern era, only a political regime based on popular sovereignty, and the ultimate goal of which is the observance of the basic rights of the human person, can be considered democratic, as democratic. The sovereignty of the people, which is not aimed at the realization of human rights, necessarily leads to the free will of the majority. Full respect for human rights, in turn, is unattainable when the supreme political power does not belong to the people. The judiciary, as an organ of a democratic state, must be structured in accordance with both of these requirements. However, it should be noted that, unlike other state authorities, the judiciary has a notable feature. Although it is by definition the main guarantee of full respect for human rights, in most countries judges, with rare exceptions, are not elected by popular vote. In fact, the factor which unites the judicial power with the spirit of democracy (in the sense Montesquieu assigned to the word) is the outstanding attribute, the only one capable of ensuring the absence of suffrage: it is that public prestige, based on a wide moral respect, which in Roman civilization was called auctoriai. It is the legitimacy of respect and trust that causes people to judge. However, this special characteristic of judges, in the conditions of democracy, is essentially based on the independence and responsibility with which the state body as a whole, and the individual considered public agents, perform the political functions that the constitution, as the original manifestation of the will of the sovereign people, entrusts to them Therefore, if we want to check how democratic the judiciary is, we must analyze its organization and its functioning, according to the fundamental requirements of independence. It is about the fact that the judiciary is generally independent when it is not subject to other powers of the state. In turn, judges are said to be independent when there is no hierarchical subordination between them, despite the multiplicity of instances and degrees of jurisdiction.