Доба нового часу у періодизаційних схемах історичної науки в Україні: понятійний апарат і методологічні засади

Abstract

Метою статті є вивчення питання про особливості понятійного апарату і методологічні засади періодизації доби Нового часу в історичній науці в Україні. Розкрито актуальність проблеми, зокрема в аспекті наявності розмаїття періодизаційних підходів в галузі всесвітньої історії. До прикладу, епоха Нового часу може навіть «зникнути» при спробі узгодження різних підходів і концепцій в розрізі визначення меж різних історичних періодів, їх специфіки стосовно тих чи інших країн та регіонів тощо. Авторами проаналізовано погляди провідних українських і зарубіжних фахівців окресленої проблематики і запропоновано шляхи якісного покращення роботи стосовно вироблення і модернізації відповідних дослідницьких концептів та підходів, зокрема в контексті потреби включення періодизації української історії до загальноєвропейської перспективи, а також в загальноєвропейський і світовий історичні контексти та процеси. На прикладі історії Нового часу висвітлено проблему «проміжних зон», яка набула особливого значення в рамках лінійно-стадіальних підходів до періодизації історичного процесу. Показано, що в осмисленні істориками України проблем періодизації історії, зокрема доби Нового часу можна окреслити такі їх точки уваги і рівні аналізу: хронологічні межі та відмінності між історичними епохами, зокрема добою Нового часу і Середньовіччям, роль перехідних епох в формуванні основних рис європейської цивілізації, еволюція держави, церкви, соціальної структури, масового та індивідуального світогляду в зв’язку з розвитком культури тощо.