Репрезентація етнополітичних партій міноритарних груп України у форматі парламентських електоральних циклів 1998–2019 років

Abstract

У контексті декларування Україною європейського вектору суспільного розвитку проблематика етнополітичного менеджменту та ефективного представництва інтересів етнічних груп спонукає до теоретичного вивчення, а відтак до практичної імплементації ефективних механізмів інституційного дизайну публічного управління країн ЄС. Цей аспект зумовлює актуальність вивчення проблематики політичної репрезентації етнічних меншин у форматі етнополітичних партій як суб’єктів парламентських електоральних кампаній. Метою студії є висвітлення участі етнополітичних партій міноритарних груп України у парламентських електоральних циклах 1998–2019 років. Автор використовує методики типологізації та аналізу електоральної статистики. Ураховуючи критерії етнічного маркера політичних партій України та компактного територіального розселення етнічних груп як їхнього потенційного електорату, автор виділяє п’ять типів етнополітичних партій: 1) етнополітичні партії, що відстоюють ідеологію українського інтеґрального націоналізму; 2) етнорегіональні партії української етнічності; 3) етнополітичні партії російської громади / проросійські партії; 4) регіональні партії етнічних громад України; 5) етнобрендові партії міноритарних груп України. Об’єктом дослідження виступають три останні типи етнополітичних партій України. У статті констатовано, що в кінці 1990-х – середині 2000-х років у структурі етнополітичних партій лідерство займала Прогресивна соціалістична партія України (лідер Наталія Вітренко). Вона здобувала значні електоральні вподобання російськомовних виборців Сходу, Півдня України та Криму. Окрему нішу в середовищі російськомовного політикуму займали політичні партії «Союз», «За Русь Єдину», «Русько-Український Союз» (РУСЬ), Слов’янська партія, «Руський блок», які також ставали учасниками електоральних процесів. Марґінальну позицію на парламентських виборах мали «Партія політики ПУТІНА» (2006) та виборчий блок політичних партій «КУЧМА» (2007). За наслідками події Революції Гідності етнополітичні партії російської громади / проросійські партії втрачають свої позиції. Натомість сформувалися етнобрендові політичні проєкти окремих міноритарних груп України (поляків, грузинів, ромів). Водночас лише Циганська партія України в одиничному випадку позиціонувала себе на парламентських виборах 2019 року в м. Одеса. Автор робить висновок про необхідність приведення нормативно-правових рамок партійного будівництва України у відповідність до європейських практик демократичного плюралізму, регіоналізму та децентралізації влади.