Синтаксичні особливості турецької розмовної мови: моделі спрощення додаткової клаузи

Abstract

Турецька як аглютинативна мова, належна до тюркської мовної сім’ї, має чимало специфічних рис, що видаються доволі незвичними для тих осіб, рідною для яких є генеалогічно відмінна мова та (або) мова типологічно іншої граматичної будови, наприклад індоєвропейська флективна українська. Найбільше така специфіка знаходить свій вияв на рівні синтаксису. Наприклад, питомо тюркському синтаксичному субстрату взагалі не властиві підрядні сполучники, поєднання речень на основі підрядного синтаксичного зв’язку, отже, складнопідрядні речення у будь-якому форматі. Незначна кількість варіантів синтаксичного гіпотаксису представлена єдиним сполучником ki, запозиченим з індоєвропейської перської мови, на якому ґрунтовано буквально кілька типів складнопідрядних речень. Натомість система турецького синтаксису зводиться до значної представленості інклюзивних синтаксичних конструкцій – клауз, або «розгорнутих членів речення», які «вплітаються» у структуру простого речення на правах своєрідного другорядного члена, що має доволі специфічну синтетичну організацію. Їхня інтеграція інколи становить труднощі навіть для носія турецької мови, не кажучи вже про іноземців, які вивчають цю мову. Серед таких клауз найбільш складною з точки зору структури є додаткова, труднощі інтеграції якої можуть значно сповільнювати процес комунікації. Саме тому розмовна мова випрацювала цілу низку моделей спрощення цих синтаксичних структур, що дає змогу надати спілкуванню більшої динамічності. У пропонованій статті розглядаються найбільш поширені з цих моделей, більшість яких твориться на основі асиндетичного синтаксичного зв’язку. Моделі спрощення додаткових клауз, описані в представленій статті та проілюстровані фактичним матеріалом, зокрема, стануть у нагоді українцям, які вивчають турецьку мову як іноземну, адже інтеграція й використання специфічних турецьких синтаксичних структур становить для них неабиякі труднощі.

Turkish which is the object of this research paper is an agglutinative language that belongs to Turkic language family. Turkish has a lot of specific features which seem extraordinary to those people who speak some other language that belongs to another grammatical or genetic type like Indo-European and fusional Ukrainian. The most specific level is syntax, for example indigenous Turkic syntactic substratum does not contain subordinating conjunctions and subordinating combinations of clauses at all. Few variants of hypotaxis can only be mentioned which are based on the conjunction ki borrowed from Indo-European Persian. Meanwhile the Turkish syntactic system contains a lot of inclusive syntactic structures, specific Turkic non-predicative clauses that are literally “inwoven” into the “fabric” of a sentence as its secondary part. They have a complex syntactic organization which can be difficult for integration and usage even for a native speaker not to mention a foreigner learning Turkish as a foreign language. Among the mentioned clauses the object one is the most complex and specific, and sometimes can cause the slowdown of communication process and even communicative deviations. For that very reason the spoken Turkish developed several models for the simplification of these syntactic structures that results in providing dynamics in communication. The present research paper deals with the most common of these models the vast majority of which is based on asyndeton as a type of syntactic connection. The models of simplifying the object clause described and illustrated with examples in the present paper can be helpful for Ukrainian people who learn Turkish as a foreign language since the integration and usage of Turkish syntactic structures present significant challenge for them.