Організація діяльності надзвичайних військових судів УНР в період Директорії

Abstract

В статті досліджується організація діяльності надзвичайних військових судів УНР на основі чинного на той час законодавства та архівних матеріалів. Зазначається, що на зміну військово-польовим судам з 26 січня 1919 року запроваджувались надзвичайні військові суди. Вони повинні були засновуватись на тих територіях, що оголошувались на військовому стані чи на стані облоги. Дані суди діяли у всіх тих місцевостях, що контролювались армією УНР і їм передавались всі незакінчені справи колишніх військово-польових судів. Правовою основою діяльності був закон «Про надзвичайні військові суди» від 26 січня 1919 року. Даним судам підлягали всі військові і цивільні особи у випадках вчинення злочинів визначених законом. Всі справи, що надходили до надзвичайного військового суду, підлягали розгляду і вирішенню в судовому засіданні, яке відкривалось, як правило в тому місці, де заподіяно злочин. Вирок надзвичайного військового суду оголошувався головою суду привселюдно. Апеляційне і касаційне оскарження вироків не передбачалось. Засуджених до вищої міри покарання страчували протягом доби. Зазначається, за вчинення яких саме злочинів застосовували смертну кару як міру покарання. На основі аналізу архівних матеріалів приводяться приклади виконання смертної кари як міри покарання. Наголошується, що постановляючи обвину-вальний вирок, надзвичайний військовий суд цивільного позову не задовольняв. Цивільні позови не підлягали розгляду. Вирок надзвичайного військового суду, що набрав законну силу, підлягав виконанню. Після передачі всіх вироків для виконання, надзвичай-ний військовий суд вважався розформованим. Вказується на недоліки закону «Про надзвичайні військові суди» від 26 січня 1919 року. Проте наголошується, що в ті складні часи постійного військового протистояння досить складно було прийняти досконалий з точки зору сьогодення нормативно-правовий акт.

In this article was made a research of the organization of the activities of emergency military courts of the UPR, which was made on the basis of the legislation, which was in force at that time and based on archival materials. It is noted that on January 26, 1919, military field courts were replaced by emergency military courts. They had to be based in those territories that were declared under martial law or under siege. These courts operated in all those areas controlled by the UNR army and all unfinished cases of the former military field courts were transferred to them.The legal basis of the activity was the law «On Emergency Military Courts» of January 26, 1919. All military and civilian persons were under the jurisdiction for these courts in cases of commiting crimes recognized by law.All cases submitted to the extraordinary military court were subject to consideration and decision in a court session, which was opened, as a rule, in the place where the crime was committed. The verdict of the extraordinary military court was announced publicly by the head of the court. Appellate and cassation appeals against verdicts were not foreseen.Those, who were sentenced to the highest degree of punishment, were executed within a day. It is noted for which crimes the death penalty was used as a measure of punishment. Based on the analysis of archival materials, examples of execution of the death penalty as a measure of punishment are given.It is emphasized, that the extraordinary military court did not satisfy the civil claim when issuing the guilty verdict. Civil lawsuits were not subject to consideration.The judgment of the extraordinary military court, which had entered into force, was subject to execution. After all sentences were transferred for execution, the emergency military court was considered disbanded.The shortcomings of the law «On Emergency Military Courts» of January 26, 1919 are pointed out. However, it is emphasized that in those difficult times of constant military confrontation, it was quite difficult to adopt a normative legal act that is perfect from today’s point of view.