Міф як головна парадигма української постмодерної драматургії

Abstract

У статті розглядається комплексний аналіз особливостей рецепції традиційних сюжетів, їхньої трансформації та типології традиційних образів, актуалізованих сучасною українською драматургією. Автор виокремлює теоретичні положення вивчення традиційного сюжетно-образного матеріалу та визначає принципи їхньої диференціації в національному літературознавчому дискурсі, з’ясовує ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми. Автор виявляє специфіку рецепції спадку античності в естетичних пошуках українських драматургів означеного періоду. Автор наголошує, що кожен із героїв є втіленням певної ідеї, що була на той час особливо актуальною. Думки про міф як матрицю, що генерує творчість, загалом обґрунтували Олександр Афанасьєв, Олександр Потебня, Фрідріх Максиміліан Мюллер, Орест Міллер, Дмитро Наливайко. Автор вказує, що сучасна українська драматургія активно використовує традиційний сюжетно-образний матеріал; у процесі входження традиційних сюжетів та образів у постмодерний дискурс, а найпродуктивнішими способами є рецепція, трансформація, інтерпретація, реміфологізація, авторський текст-міф. Звернення письменників до «вічних тем» і «світових образів» визначає рівень культурно-мистецьких потреб творчої еліти. Вкотре актуалізується апробована попередніми епохами система гуманістичних цінностей, відбувається їхнє переосмислення, ревізіонуються певні морально-етичні парадигми, і триває пошук героїв своєї доби. Така активність традиційного образного матеріалу в творах сучасних українських письменників і зокрема драматургів зумовлює необхідність дослідження причин виникнення цього явища. Герої античних міфів та літературних творів попередніх періодів, історичні особи, персонажі Біблії знову опиняються на сторінках постмодерних драматичних творів і промовляють зі сцени вже до глядачів епохи нанотехнологій. Колізії життя, покладені в основу сучасної драматургії, демонструють не повчальні настанови, а пошуки шляхів гармонії в умовах глобалізації та стирання ментальних меж.

The article considers a comprehensive analysis of the peculiarities of the reception of traditional plots, their transformation and the typology of traditional images, actualized by modern Ukrainian dramaturgy. The author identifies the theoretical principles of the study of traditional plot-image material and determines the principles of their differentiation in the national literary discourse, finds out the degree of scientific development of the problem under study. The author reveals the specificity of reception of antiquity heritage in aesthetic researches of Ukrainian dramatists of the mentioned period. The author points out that each of the characters is an embodiment of a certain idea, which was particularly relevant at that time. Thoughts about the myth as a matrix that generates creativity, in general were substantiated by Oleksandr Afanasiev, Oleksandr Potebnia, Friedrich Maximilian Muller, Orest Miller, Dmytro Nalyvaiko. The author points out that modern Ukrainian dramaturgy actively uses traditional plot-image material; in the process of entering traditional stories and images in the postmodern discourse, and the most productive ways are reception, transformation, interpretation, remythologization, author's text-myth. The appeal of writers to "eternal themes" and "world images" determines the level of cultural and artistic needs of the creative elite. Once again, the system of humanistic values tested by previous eras is being updated, they are being rethought, certain moral and ethical paradigms are being revisited, and the search for Heroes of their era continues. Such activity of traditional figurative material in the works of contemporary Ukrainian writers and playwrights in particular makes it necessary to study the causes of this phenomenon. Heroes of ancient myths and literary works of previous periods, historical figures, characters of the Bible once again find themselves on the pages of postmodern dramatic works and speak from the stage to the audience of the era of nanotechnology. The conflicts of life that form the basis of modern drama demonstrate not instructive instructions, but the search for ways of harmony in the context of globalization and the erasure of mental boundaries.