Лінгвопрагматичний аналіз відмови

Abstract

У даній статті на основі суцільної вибірки з творів сучасної німецькомовної літератури 20 – 21 ст. розглянуто мовленнєвий акт відмови як лінгвопрагматичної категорії. Розмежування в сучасному мовознавстві форми, семантики та прагматики дає змогу трактувати мовленнєвий акт відмови як взаємодію співрозмовників та дослідити її у секвенції ініціативного та реактивного мовленнєвих актів, де відмова виступає завжди реакцією на попередній ініціативний мовленнєвий акт. Серед ініціативних мовленнєвих актів виділяємо пропозицію, яку мовець не має наміру прийняти; прохання, яке мовець не хоче виконувати та вимогу, якої мовець не дотримується. На основі класичної класифікації ілокутивних актів Дж. Р. Серля, а також наступних досліджень сучасних науковців Е. Вайґанда, Г. Генне / Г. Ребок, Т. Конена, В. Франке та ін. виокремлено та проаналізовано лінгвопрагматичні характеристики відмови: типи висловлень, якими вона реалізується – асертивний, метою якого є судження про певний стан справ; комісивний, метою якого є формулювання зобов’язань щодо адресата; директивний, метою якого є вчинення тиску на адресата, спонукання його до певних дій; експресивний, метою якого є демонстрування психічних станів, емоцій адресанта, його ставлення до того, про що він повідомляє. Також досліджено структуру мовленнєвого акту відмови, за якою вона поділяється на прості, що містять одну предикативну одиницю, та складні мовленнєві акти, що складаються з декількох предикативних одиниць. Встановлено, що складна за структурою відмова поділяється на комплексну, що складається з головного і підпорядкованих мовленнєвих актів, які доповнюють та пояснюють головний; композитну, яка складається з рівноцінних між собою мовленнєвих актів, що можуть кожен окремо виступати відповіддю на ініціативний мовленнєвий акт; складені мовленнєві акти – метакомунікативи у поєднанні з простими мовленнєвими актами. Висвітлено ілокутивний потенціал відмови, де розмежовано просту відмову, що містить однакову ілокуцію, та гібридну відмову, де поєднані ілокуції різних типів висловлення: асертивів, комісивів, директивів, експресивів. Розглянуто тип інтерактивності відмови та її внутрішній оцінний знак.

In this article, based on a continuous sample of works of modern German-language literature of the 20th – 21st centuries the speech act of refusal as a linguopragmatic category is considered. The distinction in modern linguistics of form, semantics and pragmatics allows us to interpret the speech act of refusal as the interaction of interlocutors and explore it in the sequence of initiative and reactive speech acts, where refusal is always a reaction to the previous initiative speech act. Among the initiative speech acts we single out a proposal that the speaker does not intend to accept; a request that the speaker does not want to comply with and a requirement that the speaker does not comply with. Based on the classical classification of illocutionary acts by J. R. Searle, as well as research by modern scholars W. Franke, H. Henne / H. Rehbock, T. Kohnen, E. Weigand and others linguopragmatic characteristics of refusal are singled out and analyzed: types of statements by which it is realized – assertive, the purpose of which is to judge a certain state of affairs; commission, the purpose of which is to formulate obligations to the addressee; directive, the purpose of which is to put pressure on the addressee, motivating him to certain actions; expressive, the purpose of which is to demonstrate the mental states, emotions of the addressee, his attitude to what he reports. The structure of the speech act of refusal is also studied, according to which it is divided into simple, containing one predicative unit, and complex speech acts, consisting of several predicative units. It is established that the complex refusal is divided into complex, consisting of the main and subordinate speech acts, which complement and explain the main; composite, which consists of equal to each other and can each act separately in response to the initiative speech act; composed speech acts – metacommunicatives in combination with simple speech acts. The illocutionary potential of refusal is highlighted, where a simple refusal containing the same illocution is distinguished, and a hybrid refusal, where illocutions of different types of expression are combined: assertions, commissions, directives, expressives. The type of interactivity of refusal and its internal evaluation si gn are considered.