Oral English prayer in modern feature film discourse: phonetic aspect

Abstract

Prayer, as the highest manifestation of religious discourse, intertwined with semiotically heterogeneous (creolized, heterogeneous, polymodal, polycode) discursive formation of synthetic nature – film discourse – becomes one of the components of multilevel semiotics. The functioning of prayer as a kind of religious discourse in film discourse clearly demonstrates one of the leading categories of film text and film discourse – intertextuality. In this article this category is interpreted not just as the use of elements of existing text in the process of creating and functioning of new, but as a universal, ubiquitous secondary, reference, as the flow of cultural texts into each other, as a manifestation of the idea of dialogic texts. The study of oral religious discourse, in particular prayer as a precedent phenomenon within artistic film discourse, emphasizes the importance of identifying its prosodic parameters as means of oral prayer realization in English modern feature film discourse and their role in the implementation of oral pictorial discourse. The choice of the topic of the article is determined by the priority of the communicative-functional paradigm in modern linguistics in general and the scientific need to establish linguistic and extralingual mechanisms for the formation of different discourses in particular. The aim of the article is to identify the features of the prosodic organization of prayers that are reproduced in the character speech of feature film discourse. The article reveals general lingual and extra lingual film discourse peculiarities and determines the place of the prayer in the religious discourse. The analysis of the material under study resulted in prayers classification structured according to the film discourse peculiarities. The study of oral English prayer, reflected in film discourse, allows not only to trace the author's vision of the essence and role of prayer in human life, but also through the magic of cinema to look into the deepest depths of human feelings towards God and his relationship with Him.

Молитва, як вищий прояв релігійного дискурсу, що вплетена у семіотично неоднорідне (креолізоване, гетерогенне, полімодальне, полікодове) дискурсивне утворення синтетичної природи – кінодискурс – стає однією з складових багаторівневої семіотики. Функціонування молитви як різновиду релігійного дискурсу у кінодискурсі наочно демонструє одну з провідних категорій кіно тексту та кінодискурсу – інтертекстуальність. В статті ця категорія трактується не просто як використання елементів вже існуючого тексту в процесі створення і функціонування нового, але як універсальна, повсюдна вторинність, посилальність, як перетікання текстів культури один в інший, як прояв ідеї діалогічності текстів. Дослідження усного релігійного дискурсу, зокрема молитви як прецедентного явища в рамках художнього кінодискурсу, наголошує на важливості виявлення його просодичних параметрів як засобів реалізації усної молитви в сучасному художньому англомовному кінодискурсі та ролі в реалізації усного зображеного дискурсу. Вибір теми статті зумовлений пріоритетом комунікативно-функціональної парадигми в сучасній лінгвістиці загалом та науковою необхідністю встановлення лінгвістичних та позамовних механізмів формування різних дискурсів зокрема. Метою статті є виявлення є виявлення особливостей просодичної організації молитов, що відтворюються у персонажному мовленні художнього кінодискурсу. У статті розкрито особливості загальномовного та позамовного кінодискурсу та визначено місце молитви в релігійному дискурсі. Аналіз досліджуваного матеріалу привів до класифікації молитов, структурованої відповідно до особливостей кінодискурсу. Дослідження усної англомовної молитви, що відображена у кінодискурсі, дає можливість не тільки простежити бачення колективного автора кіно сутності та ролі молитви у житті людини, але й завдяки магії кіно зазирнути у найпотаємніші глибини почуттів людини до Бога та її стосунків з Ним.