Мовна репрезентація проксемічних засобів комунікації (на матеріалі української фраземіки)

Abstract

У статті розглянуто проблему невербальної комунікації на прикладі проксемічних компонентів спілкування, класифікацію видів комунікативного простору та особливості їхньої фразеологізації. Автор приділяє основну увагу типам дистанції, яка властива мовцям у процесі міжособистісного спілкування. Актуальність цієї розвідки зумовлена насамперед її орієнтованістю на вивчення вербалізованого знання про світ, зокрема про комунікативний простір людини, а також потребою описати лінгвістичне втілення процесу концептуалізації проксемічних уявлень українців. Найпоказовішими в такому разі є фактологічний матеріал фразеологічних засобів номінацій простору у світлі формування комунікативного й лінгвокультурологічного підходу до дослідження мовних явищ. У роботі розглянуто історію вивчення проксемічних засобів комунікації, проаналізовано рівень опрацювання цієї наукової проблеми. Аналіз праць вітчизняних науковців свідчить про те, що питання про вербалізацію комунікативного простору української лінгвоспільноти недостатньо вивчене. Зібраний фактичний матеріал дав змогу схарактеризувати основні типи дистанції, властиві людям у процесі міжособистісної взаємодії: інтимна, особиста, соціальна, публічна. Внутрішня форма сталих зворотів на позначення проксемічних засобів спілкування постає як культурно детермінований образ з виразною оцінкою комунікативного впливу на іншу особу. Такі фразеологізми репрезентують невербальну поведінку в типових ситуаціях, характеризують організацію суб’єктом жестикуляції свого простору, а відтак фіксують вплив кінетичних параметрів спілкування на проксемічну поведінку. Встановлено, що просторове розміщення учасників взаємодії, установлення ними дистанції зумовлене соціальним станом, статусом осіб, дотриманням етичних норм і соціальних настанов українського суспільства. Найпоказовішими у такому розумінні є вислови, які демонструють інтимно-особисту й соціальну взаємодію, фраземи для номінації публічної дистанції виступають як лінгвоодиниці, що фіксують загальні уявлення про «далеко-близько» і «своє-чуже», де розуміння акту комунікації здебільшого втрачено.

The article considers the problem of nonverbal communication on the example of proxemic components of communication, classification of types of communicative space and features of their nomination in the phraseology of the Ukrainian language. The author focuses on the types of distance that are inherent in speakers in the process of interpersonal communication. The relevance of this research is primarily due to its focus on the study of verbal knowledge about the world, in particular about the human communicative space, as well as the need to describe the linguistic embodiment of the process of conceptualization of proxemic ideas of Ukrainians. The most significant in this case is the factual material of phraseological means of nominations of space based on the formation of communicative and linguistic and cultural approach to the study of linguistic phenomena. The history of research of proxemic means of communication is considered in the work, the level of elaboration of this scientific problem by Ukrainian scientists is analyzed. Analysis of the works of domestic scientists shows that the issue of verbalization of the communicative space of the Ukrainian linguistic community is insufficiently studied. The collected factual material made it possible to characterize the main types of distance inherent in people in the process of interpersonal interaction: intimate, personal, social, public. The internal form of constant appeals to denote the proxemic ideas of Ukrainians appears as a culturally determined image with a clear assessment of the communicative impact on another person. Such phraseological units represent the nonverbal behavior of the speaker in typical situations, characterize the organization of the subject of gestures of his space, and thus record the influence of kinetic parameters of communication on proxemic behavior. It is established that the spatial location of the participants of the interaction, their establishment of the distance is determined by the social status, status of persons, compliance with ethical norms and social guidelines of Ukrainian society. The most significant in this sense are the expressions that demonstrate intimate-personal and social interaction, phrases for the nomination of public distance act as linguistic units that capture the general ideas of speakers about “far-near” and “own-stranger”, where understanding of the act of communication is mostly lost.