Variability of the concept “scientific discourse”: modern dimension

Abstract

The main task of the article is to consider theoretical grounds of the scientific discourse in the aspect of its tasks and peculiarities. It was found out that discourse in linguistics is considered as a coherent text in the context of numerous accompanying background factors (sociocultural, ontological, psychological, etc.); an enclosed integrated communicative situation (event), the components of which are communicators and the text as a sign mediator, determined by various factors that intermediate communication and understanding (social, cultural, ethnic, etc.); language communication style; a sample of speech behavior in a certain social sphere, which has a determined set of variables. The term «discourse» is often identified with the language in real use and is applied to describe a text in a direct communicative context. Various types of discourse are distinguished in the domain of modern research, whereas modern scientific discourse is characterized by its social conditionality, which is a determining factor in the language structure formation of this type of discourse. In addition, in recent years, the researchers point out its special dynamism, causing a number of changes, the refusal to use standard clichés, the emotionality of scientific discourse through involving a number of expressive means. The purpose of scientific discourse is acquisition and transmission of new professional knowledge about the object and the subject of the research, its properties, rendering of a certain scientific problem, awareness of the results of research activities, representing the position on a certain scientific problem; transferring scientific propositions, scientific and technical information, solving a scientific problem, attracting the addressee. The main peculiarities of scientific discourse are as follows: intertextuality, dialogicity, pragmatism and genre variability. As a type of proper institutional discourse, the scientific discourse is characterized by creativity, objectivity, logic of transmitted information and professional value. It is prone to professional orientation, connection with the addressee, anthropocentrism, multidisciplinarity.

Основним завданням статті є розгляд теоретичних засад наукового дискурсу. З’ясовано, що дискурс у лінгвістиці розглядається як зв’язний текст у контексті численних супутніх факторів (соціокультурних, онтологічних, психологічних тощо;) замкнена цілісна комунікативна ситуація (подія), компонентами якої є комунікатори та текст як знаковий посередник, детермінована різноманітними чинниками, що опосередковують спілкування та розуміння (соціальними, культурними, етнічними тощо); стиль мовного спілкування; зразок мовленнєвої поведінки в певній соціальній сфері, що має означений набір змінних. Термін «дискурс» часто ототожнюють із реальною мовою та застосовують для опису тексту в прямому комунікативному контексті. З’ясовано, що у сфері сучасного дослідження виокремлюють різні типи дискурсу. Для сучасного наукового дискурсу характерна його соціальна зумовленість, що є визначальним фактором формування мовної структури цього типу дискурсу. В останні роки дослідники відзначають його особливий динамізм, що спричиняє низку змін, відмову від використання стандартних кліше, емоційність наукового дискурсу через залучення низки виражальних засобів. Метою наукового дискурсу є здобуття та передача нових професійних знань про об’єкт і предмет дослідження, його властивості, постановка певної наукової проблеми, усвідомлення результатів дослідницької діяльності, репрезентація позиції з певної наукової проблеми; донесення наукових положень, науково-технічної інформації, вирішення наукової проблеми, зацікавлення адресата. Основними особливостями наукового дискурсу є інтертекстуальність, діалогічність, прагматизм та жанрова варіативність. Як різновид власне інституційного дискурсу, науковий дискурс характеризується креативністю, об’єктивністю, логічністю передаваної інформації та професійною цінністю. Вирізняється професійною спрямованістю, зв’язком із адресатом, антропоцентризмом, мультидисциплінарністю.