Європейський платіжний ордер (European payment order – EPO) як засіб транскордонного стягнення заборгованостей в Європейському Союзі

Abstract

В даній статті розглядається питання Євро-пейського платіжного ордеру (European Payment Order – EPO). Наголошено на важливості наявно-сті цього інструменту як складової принципу внутрішнього ринку ЄС. Стверджено, що як і в будь-якій торгівлі чи інших комерційних відносинах, є ризик виникнення заборгованостей, що створює проблеми для кредиторів. Проблеми ще більше можуть бути ускладнені тим фактом, що боржник знаходиться поза межами держави, в якій знаходиться кредитор, а отже це інша держава, з іншим законодавством, підходами до вирішення спорів, тощо. Розглянуто основні етапи процедури EPO. Наголошено, що процедура виглядає загалом простою, однак зразу помітно основний недолік – для оспорення достатньо просто подати заяву, навіть не надаючи достатніх підстав для оспорення. Таким чином, це дозволяє боржнику доволі легко затягнути справу, перевести її до розгляду в національний суд (хоча і передбачає, що боржник має зреагувати протягом 30 днів, що не завжди на практиці може трапитись, особливо якщо боржник не користується послугами квалі-фікованого юридичного радника). Важливим також є той факт, що процедура EPO застосовується у всіх-державах членах ЄС, окрім Данії. Це означає, що її застосування є справді універсальним і може бути застосоване практично до будь-якого боржника в Європейському Союзі. Вказано, що Регламент ЄС No 1896/2006 від 12 грудня 2006 р. застосовується до цивільних та комерційних питань в транскордонних справах, а також передбачає винятки, коли він не може застосовуватись. Зроблено висновок, що основний недолік процедури полягає в тому, що доцільнішим було б якби боржник був зобов’язаний навести хоча б мінімальні аргументи, причини для того щоб подати таке заперечення. Це дозволило б уникнути безпідставних заперечень, спрямованих виключно на те, щоб затягнути подовше вирішення питання боргу. Крім того, це змусило б боржників більш серйозно поставитись до процедури заперечення, спонукало б звернутись за допомогою до кваліфікованого юридичного радника. Оскільки послуги такого юридичного радника можуть бути доволі дорогими, боржник міг би зважити доцільність такого – наприклад, чи є сенс витрачати кошти та ресурси на такі послуги, якщо підстави для позову справді безумовні і шанси на оспорення вже в судовому порядку дорівнюють нулю. Натомість, боржник може дуже легко без жодних на те додаткових підстав заперечити заяву. Зроблено висновок, що разом з тим, після набуття Україною членства в Європейському Союзі корисно буде приєднатись до цієї процедури та потрібно буде розробити основні національні особливості застосування EPO.

This article examines the European Payment Order (EPO). The importance of this instrument as a component of the principle of the EU internal market is emphasized. It has been argued that as in any trade or other commercial relationship, there is a risk of arrears, which creates problems for creditors. Problems can be further complicated by the fact that the debtor is located outside the state in which the creditor is located, and therefore it is a different state, with different laws, approaches to dispute resolution, etc. The main stages of the EPO procedure are considered. It is emphasized that the procedure looks simple in general, but the main drawback is immediately noticeable - for a dispute it is enough to simply submit an application without even providing sufficient grounds for the dispute. Thus, it allows the debtor to delay the case rather easily, transfer it to the national court (although it provides that the debtor must react within 30 days, which may not always happen in practice, especially if the debtor does not use the services of a qualified legal advisor). Also important is the fact that the EPO procedure is used in all EU member states, except for Denmark. This means that its application is truly universal and can be applied to almost any debtor in the European Union. It is indicated that EU Regulation No. 1896/2006 of December 12, 2006 applies to civil and commercial matters in cross-border cases, and also provides for exceptions when it cannot be applied. It was concluded that the main drawback of the procedure is that it would be more expedient if the debtor was obliged to provide at least minimal arguments, reasons for filing such an objection. This would allow to avoid groundless objections aimed solely at prolonging the resolution of the debt issue. In addition, it would force debtors to take the objection procedure more seriously and encourage them to seek help from qualified legal counsel. Since the services of such a legal advisor can be quite expensive, the debtor could weigh the expediency of such – for example, whether it makes sense to spend money and resources on such services, if the grounds for the claim are truly unconditional and the chances of a challenge already in court are zero. Instead, the debtor can very easily deny the application without any additional reasons. It was concluded that, at the same time, after Ukraine becomes a member of the European Union, it will be useful to join this procedure and it will be necessary to develop the main national features of the EPO application.