Syntactic peculiarities in constructing the reality of Margaret Atwood’s The Handmaid’s Tale and The Testaments

Abstract

Margaret Atwood, a prominent Canadian figure in culture and literature, is known for her exploration of language in her works. This article examines how Atwood employs syntactic stylistic means in her dystopian speculative and science fiction novels, such as The Handmaid’s Tale (1985) and its sequel, The Testaments (2019). The author delves into the dystopian aspects of totalitarian and consumer societies, employing a wide range of storytelling techniques. The article highlights the insufficient exploration of syntactic structures as crucial components in portraying dystopian worlds in Atwood’s works. While foreign and Ukrainian scholars have extensively studied genre peculiarities, stylistic elements, and formal features in her novels, the examination of syntactic techniques remains understudied. By analysing the use of newly coined words and language in dystopian narratives, the article argues that language in these societies has become simplified and standardised, reflecting the stringent control of the ruling authority. It also explores how syntactic techniques enable Atwood to depict the marginalised voices and experiences of subjugated individuals. The article emphasises Atwood’s effective use of language in capturing the characters’ fear, desperation, and powerlessness. It analyses her employment of parcellation, aposiopesis, ellipsis, nominative sentences, parallel constructions, repetitions, and rhetorical questions to convey the characters’ emotions and resistance against the oppressive regimes. Furthermore, the article compares the language patterns of different female protagonists in The Handmaid’s Tale and The Testaments to reveal common elements such as defensive strategies, guilt, and mental struggles. It also explores the role of repetitive elements, such as epizeuxis, in highlighting the manipulation and indoctrination of characters within dystopian societies. Overall, this article provides an insightful examination of Margaret Atwood’s use of syntactic stylistic means to shape the creation of her imagined dystopian worlds. It contributes to the understanding of her narrative techniques and the portrayal of power dynamics, oppression, resistance, and the struggle for freedom within these societies.

Маргарет Етвуд, видатна канадська діячка культури та літератури, відома своїми дослідженнями мови у творах. У цій статті розглядається, як М. Етвуд використовує синтаксичні стилістичні засоби у своїх дистопійних спекулятивних і науково-фантастичних романах, таких як «Оповідь служниці» (1985) та її продовження «Заповіти» (2019). Автор заглиблюється в дистопійні аспекти тоталітарних і споживацьких суспільств, використовуючи широкий спектр оповідних технік. У статті підкреслюється недостатня вивченість синтаксичних структур як ключових компонентів у зображенні дистопійних світів у творах М. Етвуд. Зарубіжні та українські дослідники активно вивчали жанрові особливості, стилістичні елементи та формальні ознаки її романів, проте розгляд синтаксичних прийомів залишається недостатньо вивченим. Аналізуючи використання новотворів у текстах дистопій, авторка доводить, що мова в цих суспільствах стала спрощеною та стандартизованою, що відображає суворий контроль з боку правлячої влади. Вона також досліджує, як синтаксичні прийоми дозволяють М. Етвуд зображати маргінальні голоси та досвід підкорених людей. У статті підкреслюється ефективне використання М. Етвуд мови для передачі страху, відчаю та безсилля персонажів. У статті проаналізовано використання парцеляції, апозіопезису, еліпсису, номінативних речень, паралельних конструкцій, повторів і риторичних запитань для передачі емоцій персонажів і їхнього опору деспотичним режимам. Крім того, у статті порівнюють мовні шаблони різних героїнь «Оповіді служниці» та «Заповітів», щоб виявити спільні елементи, такі як захисні стратегії, почуття провини та душевна боротьба. Вона також досліджує роль повторюваних елементів, таких як епізод, у висвітленні способів маніпуляції та впливу на персонажів у дистопійних суспільствах. Загалом, ця стаття є глибоким дослідженням використання М. Етвуд синтаксичних стилістичних засобів для створення її уявних дистопійних світів. Це сприяє розумінню її наративної техніки та зображенню динаміки влади, пригнічення, опору та боротьби за свободу в цих суспільствах.