Тема підліткової агресії та образи «злих дітей» у художній літературі

Abstract

Стаття присвячена дослідженню феномену дитячої та підліткової агресії в художній літературі в порівняльно-історичному аспекті. Автор виходить з положення про те, що розуміння природи зла, феномену дитинства та причин дитячої агресії з часом змінювалося. Відкриття дитячої теми в мистецтві почалося у ХIII ст. З цього часу дитина потрапляє на полотна живопису, хоча зображують її як «зменшеного дорослого». На протязі століть дитинство вважали періодом життя, що швидко минає і не має особливого значення. Подолання байдужості до дитинства розпочинається у ХVIII ст., коли формується концепція раціонального виховання дітей, заснованого на суворій дисципліні. І тільки у ХІХ ст. утверджується концепція дитинства як особливого і найважливішого періоду в житті людини. В цей період дитяча психологія починає шукати відповіді на питання не тільки про те, як вчити та виховувати дітей, але і про те, як їх розуміти. Парадигмальна зміна концепції дитинства пов'язана із усвідомленням специфіки дитячої психіки, яка полягає в амбівалентності, схильності до парадоксів та протиріч, через подолання яких власне і відбувається дорослішання. Усвідомленням цієї специфіки обумовлена і поява образів «злих дітей» і феномену дитячо-підліткової агресії в художній літературі реалізму. У статті наголошено, що в модерністській літературі при цьому відбувається не радикальна зміна уявлень про дитинство та природу дитячо-підліткової агресії, а поглиблення тих відкриттів, які були зроблені у ХІХ ст. Якщо на протязі тривалого періоду в культурі домінувало ставлення до дитини як до «абсолютно прекрасної» дорослої людини, то в межах нової концепції дитинства розповсюджується уявлення те, що всередині кожного дорослого завжди присутня дитина. Від ступеню цієї присутності та її проявів назовні багато в чому залежать взаємини поміж людьми у сім’ї та суспільстві. Феномени «злих дітей» та «дорослих як злих дітей» вперше були глибинно висвітлені у творах Достоєвського. Література ХХ ст. збагатила їх розуміння новими нюансами. У статті це простежено шляхом порівняння творів класика з романом «Матері» сучасної болгарської письменниці Теодори Дімової.

The article focuses on the study of the phenomenon of child and adolescent aggression in fiction in the aspect of comparative historical research. The author assumes that the comprehension of the nature of evil, the phenomenon of childhood, and the causes of child aggression has changed over time. The discovery of children's themes in art began in the 13th century. From that time on, the child has appeared on the painting canvases, although it has been depicted as a “reduced adult”. For centuries, childhood has been considered a period of life that passes quickly and has no special meaning. Overcoming indifference to childhood began in the 18th century when the concept of rational education of children based on strict discipline was formed. And only in the 19th century, the concept of childhood as a special and most important period in a person's life was confirmed. During this period, psychology began to look for answers to the questions not only regarding teaching and raising children but also about understanding them. The paradigm shift in the concept of childhood is associated with the awareness of the specifics of the child's mind, namely the presence of ambivalence, a tendency to paradoxes and contradictions, overcoming which the child actually grows up. The appearance of the visions of “angry children” and the phenomenon of child and adolescent aggression in realistic fiction is conditioned by the awareness of these specifics. The author emphasizes that it should not be regarded as a radical change in the modernist literature concepts of childhood and the nature of child and adolescent aggression but as a deepening of the discoveries made in the 19th century. For a long time, the child has been dominantly treated in culture as an “absolutely beautiful” adult, and the new childhood concept contains the idea that a child is present inside every adult. Relationships between people in the family and society largely depend on the degree of this presence and its outward manifestations. The phenomena of “angry children” and “adults as angry children” were first strongly highlighted in the works of Dostoevsky. Literature of the 20th century enriched their understanding with new nuances. The author traces this, comparing the works of the classical writer with The Mothers novel by the modern Bulgarian writer Teodora Dimova.