Концепт самотності у новелі Ф. Кафки «Перевтілення» як експлікація модерністської дихотомії «людина – світ»

Abstract

Стаття пропонує детальний аналіз концепту самотності у новелі Ф. Кафки «Перевтілення», який трактується як стрижневий у модерністській картині людини і світу. Констатовано, що досліджуваний твір – один з крайніх проявів кафківської концепції про хаотичність світу і нікчемність людини, адже тут виразно експліковано не лише зовнішню самотність новітньої людини (відокремленість індивіда від світу), але й самотність внутрішню, викликану екзистенційною ізоляцією, яка зберігається навіть при соціальній інтегрованості («самотність-замкненість»). Продемонстровано, як внутрішня самотність протагоніста Ґреґора Замзи оприявнюється у хронотопній моделі твору. В умовах граничної драматизації конфлікту безперервність і гомогенність простору і часу в новелі знищуються, вони стають дискретними, а просторові і часові координати набувають ціннісного відтінку. Проаналізовано значущі характеристики Ґреґорового топосу, замкненого у просторі його кімнати. По-перше, кімната «мала», що свідчить про вихідну замкненість і тісноту, які в новелі асоціюються з домовиною. По-друге, кімната спирається на свої основи – «добре знайомі стіни»: відчуття комфорту, зручності, безпеки визначають внутрішній стан Замзи, а поступова втрата простором категорії затишку стає провісником загибелі героя. По-третє, чотири стіни кімнати тлумачаться як символ світу, що підтверджує думку про універсальність кімнати як буттєвого простору. Зауважено, що простір кімнати потенційно можливо розімкнути, щоправда, за будь-який «прорив» простору герой зазнає кари. Проілюстровано п’ять спроб такого прориву у сюжеті новели, які покроково спричиняють остаточний розрив Ґреґора з довколишнім світом, його перетворення на нікому не потрібну «напівріч». Так, після кожної спроби простір замикається навколо протагоніста ще більше, зводячись в результаті до неминучої «точки» – його смерті. Підкреслено, що разом із скороченням простору Ґреґора, втрачає свою колишню впорядкованість і час, що перед метаморфозою був відрегульований до автоматизму. Розрив зі світом запускає індивідуальний час, який замикає майбутнє на минулому – часові відношення у новелі набирають вигляду кола. Відтак самотність героя набуває універсального характеру як у просторі, так і в часі.

The article presents a detailed analysis of the concept of loneliness in Kafka's novella "The Metamorphosis", which is interpreted as a key element in the modernistic picture of man and world. It is established that the investigated short story is one of the extreme manifestations of Kafka’s concept of the chaotic world and the worthless man, because it explicates clearly not only the external loneliness of the modern man (individual separation from the world), but also the inner loneliness caused by existential isolation, which persists even with social integration ("loneliness-isolation"). It is demonstrated how the inner loneliness of the protagonist Gregor Samsa is manifested in the chronotopic model of the novella. Under extreme dramatization of the conflict, the continuity and homogeneity of space and time are here destroyed, they become discrete, and the spatial and temporal coordinates acquire a value tone. The significant characteristics of Gregor's topos, locked in the space of his room, are analyzed. First of all, the room is "small", which indicates the initial closedness and tightness, which in the novel are associated with a coffin. Secondly, the room rests on its foundations – "well-known walls": the feeling of comfort, convenience, security determines Samsa's inner state, and the gradual loss of the category of comfort becomes a harbinger of the hero's death. Thirdly, the four walls of the room are interpreted as a symbol of the world, which confirms the opinion about the universality of the room as an essential space. It is noted that the opening of the room space is potentially possible, although the hero will be punished for any "breakthrough" of the space. Five attempts of such breakthrough in the plot of the novella are illustrated, which cause step by step Gregor's final break with the surrounding world, his transformation into a "half-thing" that no one needs. Thus, after each attempt, the space closes around the protagonist even more, eventually reducing to the inevitable "point" – his death. It is emphasized that along with the reduction of Gregor's space also time loses its former orderliness, which was adjusted to automatism before the metamorphosis. The break with the world produces individual time, which closes the future to the past – temporal relations in the novella take the form of a circle. Therefore, the loneliness of the hero acquires a universal character both in space and in time.