«Е-щирість» як поетологічна домінанта метамодерністичного смислотворення (на матеріалі роману Юстейна Ґордера «Замок в Піренеях»)

Abstract

Метамодерністичне мистецтво як процесуальне співіснування в нероздільному творчому процесі демонструє перспективний простір аналізу закорінених світоглядних домінант сучасності. Запропонована стаття є спробою критичного аналізу поетологічної моделі художнього смислотворення у романі Юстейна Ґордера «Замок в Піренеях». Розглянуто концептуальні ознаки метамодернізму та його художні аспекти, а також трансформації літературного стилю, зокрема, в контексті авторської художньої інтенції та інтертекстуальної ролі, хронотопної системи, втілення світоглядних координат при моделюванні художнього простору літературного твору. Використання метатекстів, подвійно оформлені наративи, гіперрефлексивність як домінанта творчого підходу до опрацювання художніх образів, застосування алюзій задля встановлення холічних зв’язків у сюжетній структурі роману – тут увага зосереджена на стиле- та смислотвірних механізмах моделювання художнього світу твору. Однією із домінант авторської смислової моделі у романі виокремлено категорію «е-щирості». Нова щирість як ключова риса метамодерної естетики постає своєрідним творчим переосмисленням посмодерного скептицизму, що передбачає емоційну відкритість, особисту автентичність та загострену емпатійність як особистісне віддзеркалення об’єктивної дійсності. Характерною рисою авторського стилю Юстейна Ґордера названо відображення глибоких емоцій, досягнення інтимності, вищого рівня творчої чуттєвості апелюванням до особистих досвідів, наративною цілісністю, настроєвими експериментами. Композиційна система роману «Замок в Піренеях» реалізована через епістолярний виклад. Оформлене у вигляді електронного листування спілкування головних героїв оприявнює властиву метамодернізму єдність дихотомій – близькість передбачає дистанцію, щирість досягається іронією, істина передбачає замовчання правди тощо. Літературознавчий аналіз художнього твору в контексті реалізації ознак метамодерної системи створює перспективу для смислового насичення нової естетичної парадигми.

Metamodernist art as a procedural coexistence in an inseparable creative process demonstrates a promising space for analyzing the rooted worldview dominants of our time. The proposed article is an attempt to critically analyze the poetological model of artistic meaning-making in Jostein Gaarder’s novel The Castle in the Pyrenees. The conceptual features of metamodernism and its artistic aspects, as well as transformations of literary style, in particular, in the context of the author’s artistic intention and intertextual role, chronotopic system, and the embodiment of worldview coordinates in modeling the artistic space of a literary work are considered. The use of metatexts, double narratives, hyperreflexivity as a dominant creative approach to the processing of artistic images, the use of allusions to establish holistic connections in the plot structure of the novel – here the attention is focused on the style and meaning-making mechanisms of modeling the artistic world of the work. The category of “e-sincerity” is singled out as one of the dominant features of the author’s semantic model in the novel. The new sincerity as a key feature of metamodern aesthetics is a kind of creative rethinking of postmodern skepticism, which implies emotional openness, personal authenticity and heightened empathy as a personal reflection of objective reality. The author’s style is characterized by the reflection of deep emotions, the achievement of intimacy, a higher level of creative sensuality by appealing to personal experiences, narrative integrity, and mood experiments. The compositional system of the novel The Castle in the Pyrenees is realized through an epistolary presentation. The communication of the protagonists in the form of e-mail correspondence reveals the unity of dichotomies inherent in metamodernism: intimacy implies distance, sincerity is achieved through irony, truth implies concealment of the truth, etc. The literary analysis of the work of art in the context of the realization of the features of the metamodern system creates a prospect for the semantic saturation of a new aesthetic paradigm.