Модаляція самостійних частин мови: семантико-граматичні зміни

Abstract

У статті окреслено проблему виокремлення модальника у системі частин мови та виявлення його семантичних та граматичних особливостей. Розглянуто модальник у широкому трактуванні із залученням транспозитів, які виникли внаслідок модаляції – частиномовної транспозиції дієслів, іменників, прикметників. У процесі/результаті міжчастиномовного переходу можна спостерігати повну або часткову зміну морфологічних ознак тих частин мови, які піддаються модаляції. У колі незмінюваних цей клас слів демонструє власне «морфологічне портфоліо», у якому статично і водночас динамічно переплітаються граматичні категорії і форми, успадковані від різних частин мови. Метою статті є виявити, систематизувати і описати граматичні особливості, які актуалізуються у процесі модаляції, а відтак можуть становити своєрідне граматичне «ядро» модальника. У системі дієслівних категорій у процесі переходу в модальник визначальними стають категорії особи і числа (перша та друга однини та множини), а також категорії способу (наказового та дійсного), а в дійсному способі – теперішнього актуального/неактуального часу. Щодо семантичних змін простежується тенденція актуалізації одночасно двох значень, пов’язаних з фізичними параметрами певної дії та її похідними когнітивними аспектами і поява додаткових елементів емоційної оцінки. Остаточного процесу переходу в модальник зазнали словоформи бач, знай, мовляв. У процесі модаляції іменників словозмінні особливості згортаються до однієї граматичної форми, яку можна кваліфікувати як застиглу. У семантичному плані іменники відбивають загальну тенденцію до збереження семантики вихідних лексем із окремими акцентами на емоційних аспектах. Модаляція прикметника супроводжується граматичною фіксацією категорії роду (середнього) та називного відмінка при збереженні семантичних особливостей.

The article outlines the problem of distinguishing the disjunct in the system of parts of speech and identifying its semantic and grammatical features. The disjunct is considered in a broad interpretation with the involvement of transposes that arose as a result of modification – part-language transposition of verbs, nouns, and adjectives. In the process/result of the inter-partial language transition, one can observe a complete or partial change in the morphological features of those language parts that undergo modification. In the circle of uninflected words, this class demonstrates its own «morphological portfolio», where grammatical categories and forms from various language components interlace both statically and dynamically. The purpose of the article is to systematize and describe the grammatical features that are actualized in the process of modification, and thus it is possible to form a kind of grammatical «core» of the disjunct. In the system of verb categories, during the transition to the adverbial adjunct, the significant factors include the categories of person and number (first and second singular and plural), as well as categories of mode (imperative and active), and in the active mode – the present actual/non-actual tense. With regard to semantic changes, we can observe tendency where two meanings related to the physical aspects of a certain action and its resulting cognitive aspects are actualized simultaneously, along with the appearance of extra elements of emotional assessment. The word forms «I see,» «it is known,» and «it is said» underwent the ultimate transition process towards the disjunct. In the process of nouns modification, word-changing features are reduced to one grammatical form, which can be qualified as frozen. In terms of semantics, the nouns reflect the general tendency to preserve the semantics of the original lexemes with special emphasis on emotional aspects. Adverbial modification of the adjective is accompanied by grammatical fixation of the category of gender (neuter) and nominative case while preserving semantic features.