Безпековий дискурс у сферах персональної та інституційної комунікації

Abstract

Стаття присвячена визначенню основних сфер персональної та інституційної комунікації, в яких функціонує безпековий дискурс й породжуються тексти/текстові жанри цього дискурсу. Автором установлено, що з огляду значущість безпеки в життєдіяльності людини безпековий дискурс реалізується у багатьох сферах комунікації, відображаючи зміст і спрямованість безпекових практик. Під час дослідження з’ясовано, що безпековий дискурс конституюється, з одного боку, як складова персональної – буденної та буттєвої – комунікації, виступаючи як комунікативна взаємодія довкола питань безпеки, що передбачає використання її учасниками спеціальної підмови, з другого боку – як інституційна професійно орієнтована комунікація, що передбачає, окрім використання спеціальної підмови, виконання комунікантами певних ролей і дотримання відповідних статусно-рольових правил мовленнєвої поведінки, зумовлених специфікою безпекової діяльності. Відтак у сфері персональної комунікації безпековий дискурс об’єктивується в текстах, які містять пов’язані з безпекою повсякденної діяльності людини застереження, інструкції, пояснення, рекомендації, повчання, заборони, а також у текстах, що фіксують переживання мовця щодо безпечності його стану. В інституційній сфері безпековий дискурс виступає як комунікація, учасниками якої є представники безпекових інституцій та їхні клієнти. Саме в цій сфері формуються тексти/тестові жанри власне безпекового дискурсу – документи, що створюються у ході безпекової діяльності. Дослідження також виявило, що як спеціальна підмова безпековий дискурс перетинається з іншими типами інституційного дискурсу: педагогічним/освітнім, виробничим/промисловим, науковим, юридичним, масмедійним, – виступаючи складовою відповідних сфер комунікації, й актуалізується у жанрах, притаманних відповідним типам дискурсу. Результати дослідження є відправною точкою для подальшого комплексного вивчення безпекового дискурсу, зокрема його лінгвокогнітивних і комунікативних характеристик, концептуального простору та жанрових зв’язків, а також компонентів, які його характеризують як інституційний.

The article focuses on delineating the main spheres of personal and institutional communication where the security discourse operates and the textual genres of this discourse originate. The study reveals that due to the significance of security in human life, security discourse is manifested in various communication spheres, primarily reflecting the content and focus of security practices. The article identifies security discourse as manifesting in personal (everyday, existential) communication, where it functions as communicative interaction on security issues utilizing specific sublanguage, and in institutional, professionally-oriented communication. The latter entails the usage of specialized sublanguage alongside the enactment of defined roles and adherence to corresponding speech behavior rules dictated by the specifics of security activities. In personal communication, security discourse is evident in texts representing warnings, instructions, explanations, recommendations, prohibitions, and expressions of the speaker’s feelings regarding his safety. In the institutional sphere, this discourse operates in communication between security institution representatives and their clients, giving rise to specific genres such as documents produced during security activities. The study uncovers the intersection of security discourse with other institutional discourses – educational, industrial, scientific, legal, and media – where it functions as a sublanguage expressed through corresponding genre conventions. The study results are a foundational step towards a more comprehensive exploration of security discourse, encompassing its linguistic, cognitive, and communicative aspects, conceptual space, genre relations, and institutional dimensions.