Medieval pastiche and intermediality in Gregory Norminton’s novel “The Ship of Fools”

Abstract

The paper examines intermedial and intertextual references in Gregory Norminton’s novel The Ship of Fools and their significance in reconstructing medieval storytelling. The research is done within the framework of an interdisciplinary approach, integrating literature, linguistics, cultural and art studies. It provides a detailed analysis of ekphrastic descriptions and intertextual references using the methods of contextual, interpretive and semiotic analysis. Being based on the painting of Hieronymus Bosch, Gregory Norminton’s version of The Ship of Fools reconstructs the tradition of allegorical and satirical critique of society, prominent in medieval literature. In this paper, it is viewed as a medieval pastiche, that draws inspiration from the narrative model of the late Middle Ages author Geoffrey Chaucer. The Ship of Fools alludes to the fictional and artistic achievements of European culture and establishes multiple intertextual links to mythology, legends, and works of early European writers, as well as bridges the gap between different forms of artistic expression. Norminton skillfully uses the potential of the language to evoke vivid imagery reminiscent of visual representations. By masterfully weaving together the denotative and connotative meanings of words, as well as employing their associative power and using various stylistic devices, phonetic properties of language, specific punctuation, and structural elements of the text, the novel enriches the reader’s experience with layers of depth and complexity. Although Gregory Norminton reconstructs medieval storytelling model, the interaction between the present and the past goes far beyond mere imitation and stylistic experimentation, creating an ironic and humorous effect. The novel The Ship of Fools can be seen as a critique of modern society, life values and priorities.

У статті досліджуються інтермедіальні й інтертекстуальні зв’язки у романі сучасного англійського письменника Грегорі Нормінтона Корабель дурнів та їх роль у реконструкції середньовічного оповідання. Дослідження здійснюється в рамках міждисциплінарного підходу. Аналіз екфрастичних описів та інтертекстуальних посилань проводився із використанням методів контекстуального, інтерпретаційного та семіотичного аналізу. Роман Нормінтона, побудований на алюзії до картини Ієроніма Босха Корабель дурнів, розглядається як середньовічний пастиш, що наслідує наративну модель Кентерберійських оповідань автора пізнього середньовіччя Джеффрі Чосера. Роман містить загальний пролог та окремі історії персонажів, які різняться за характером від лицарського оповідання та алегоричної богословської притчі, до фабліо – середньовічного жанру, що характеризується непристойними жартами та низькою лексикою. Грегорі Нормінтон відроджує сатиричну й алегоричну літературну традицію, яка використовувалась з часів середньовіччя для критики соціальних, політичних і релігійних аспектів суспільства. У романі наявна велика кількість відсилань до літературних текстів, а також картин відомих мистців середньовіччя й раннього Відродження. Численні інтертекстуальні алюзії та інтеграція у літературний твір елементів семіотичної системи живопису допомагають відтворити атмосферу того часу. Нормінтон вміло використовує потенціал мови – фоносемантичні властивості слів, взаємодію денотативних і конотативних значень та асоціативні можливості лексики, різноманітні стилістичні прийоми, специфічну пунктуацію, щоб викликати яскраві образи, подібні до візуальних образів живопису. Не дивлячись на те, що Грегорі Нормінтон реконструює середньовічну наративну модель, взаємодія між сучасністю і минулим виходить далеко за межі простого наслідування та стилістичного експериментування, створюючи іронічний та гумористичний ефект. Роман Корабель дурнів можна розглядати як критику сучасного суспільства, сучасних життєвих цінностей й пріоритетів.