Приреченість як екзистенційний модус української новели кінця ХХ – початку ХХІ століть.

Abstract

Соціокультурні, політичні, економічні трансформації кінця ХХ – початку ХХІ століть в Україні та у світі призвели до екзистенційної кризи в людському бутті, яку в українській новелі означеного періоду на онтологічному рівні маркують модуси тривоги, страху, приреченості, відчаю. В українській новелі кінця ХХ – початку ХХІ століть екзистенційний модус приреченості корелює з неприйняттям авторами кризових дегуманістичних викликів суспільства, намаганням людини втекти з-під «залізної завіси» радянської імперії, а вже в посттоталітарну добу, – вийти зі стану ізоляції, ментальної і просторової.