Пам’ять як елемент поетики української новели кінця ХХ – початку ХХІ століття.

Abstract

Через спогади, в перехідну добу кінця ХХ – початку ХХІ століть, коли відбуваються переосмислення ціннісних категорій, руйнація стереотипів та ідеологічних догм, персональна й національна самоідентифікація. У цьому контексті пам’ять є рушійною силою для становлення суб’єкта, його самоусвідомлення в новому культурному і політичному дискурсах. Чи не найповніше функціонування пам’яті у людській свідомості розкривається в жанрі новели, який відображає взаємини особистісного буття автора зі світом. Тому, попри постійний інтерес до пам’яті з боку літературознавців (Ю. Павленко, Л. Сазонова, Т. Тернова, Л. Лавринович), актуальним є дослідження цієї категорії в поетиці української новелістики кінця ХХ – початку ХХІ століть, зокрема в ліричних новелах, де активним є суб’єктно-авторське сприйняття світу.