Орієнтальний кластер літературного Нобеля в контексті нагородно-церемонійного дискурсу

Abstract

У статті досліджено контекст нагородно-церемонійного дискурсу Нобелівської премії з літератури для орієнтального кластера її лауреатів у площині геокультурної парадигми «орієнт – окцидент» як сукупної європейської репрезентації Сходу. В межах означеного дискурсу окреслено основні комунікативні події Нобелевської премії, відповідні тексти яких утворюють досліджуваний контекст. Сформовано склад орієнтального кластера за хронологією присудження премії: Джозеф Редьярд Кіплінг (1907), Рабіндранат Тагор (1913), Шмуель Йосеф Агнон (1966), Ясунарі Кавабата (1968), Кендзабуро Ое (1994), Ґао Сінцзянь (2000), Відьядхар Сураджпрасад Найпол (2001), Орхан Ферит Памук (2005), Мо Янь (2012) та Кадзуо Ішіґуро (2017). Проаналізовано на локальному рівні визначений контекст дискурсу для кожного з лауреатів за послідовністю комунікативних подій премії. Встановлено, що орієнтальний кластер літературного Нобеля за регіональною ознакою утворюють чотири субкластери: індійський, близькосхідний, японський і китайський та виокремлено їх головні особливості. Серед загальних особливостей означеного кластера в контексті нагородно-церемонійного дискурсу акцентовано увагу на зв’язку національної і європейської літератури та значному внеску лауреатів у зближенні орієнтальної культури, яку вони репрезентують, із західною. Доведено, що окцидентальність літературного Нобеля обумовлена як співвідношенням кількості орієнтальних лауреатів до їх загального числа, так і орієнталістичною спрямованістю лауреатів Сходу. Перший орієнтальний лауреат, англієць Кіплінг створив класичний орієнтальний образ «білої людини». Останній, наразі, орієнтальний лауреат, японець Ішіґуро трансформував у дитинстві цю постать в образ «західної людини», та сам став нею після свого першого роману, отримавши англійське громадянство. При цьому орієнтальний нобелівський контент набув ознак мультикультурності, перетворивши репрезентацію Сходу очима Заходу на рефлексію ідей національної ідентичності як Сходу, так і Заходу письменниками, переважно, зі змішаною культурною спадщиною.

The article examines the context of the Nobel Prize in Literature award-ceremony discourse for the Oriental cluster of its winners in the context of the geocultural paradigm “Orient-Occident” as an aggregate European representation of the East. Within the framework of this discourse, the main communicative events of the Nobel Prize are outlined, the relevant texts of which form the context under study. The composition of the oriental cluster was formed according to the chronology of the awarding of the prize: Joseph Rudyard Kipling (1907), Rabindranath Tagore (1913), Shmuel Yosef Agnon (1966), Yasunari Kawabata (1968), Kenzaburo Oe (1994), Gao Xingjian (2000), Vidiadhar Surajprasad Naipaul (2001), Orhan Ferit Pamuk (2005), Mo Yan (2012) and Kazuo Ishiguro (2017). The author analyzes the discourse context for each of the laureates at the local level based on the sequence of communication events of the prize. It is established that the Oriental cluster of the Nobel Prize in Literature is formed by four subclusters on a regional basis: Indian, Middle Eastern, Japanese and Chinese, and their main features are highlighted. Among the general features of the specified cluster in the context of the award-ceremony discourse, attention is focused on the connection of national and European literature and the significant contribution of the laureates in the convergence of the Oriental culture they represent with the Western one. It is proved that the Occidental nature of the literary Nobel is due to both the ratio of the number of Oriental laureates to their total number and the Orientalist orientation of the Eastern laureates. The first Orientalist laureate, the Englishman Kipling, created the classic Orientalist image of the “white man”. The last, so far, Oriental laureate, the Japanese Ishiguro, transformed this figure in his childhood into the image of a “Western man”, and became one himself after his first novel, having received English citizenship. At the same time, the Oriental Nobel content acquired signs of multiculturalism, turning the representation of the East through the eyes of the West into a reflection on the ideas of national identity of both the East and the West by writers, mostly of mixed cultural heritage.