Зовнішня політика Святого Престолу у пост-біполярну добу: трансформаційні зміни та тенденції модернізації

Abstract

Стаття присвячена аналізу трансформаційних змін та тенденцій модернізації зовнішньої політики Святого Престолу у пост-біполярну добу. Підкреслено, що Святий Престол має характерні риси позиціонування у міжнародних відносинах та дотримується нейтралітету, що сприяє його залучення у міждержавну взаємодії з позиції посередницьких послуг у врегулюванні конфліктів, миротворчості та гуманізму. У свою чергу, підтверджено вплив та вагомість постаті Папи Римського як суб’єкта та представника Святого Престолу у міжнародних відносинах. Авторами виявлено еволюційні зміни зовнішньої політики Святого Престолу за допомогою проведеного компаративного аналізу діяльності понтифікатів Івана Павла ІІ, Бенедикта XVI та Франциска. Детермінантами проведеного аналізу став розгляд територіального, функціонального вимірів зовнішньої політики Понтифіків, а також інструментів її реалізації. Акцентується увага на важливості візитів Папи Римського у реалізації зовнішньої політики та визначення пріоритетів у регіональному вимірі міждержавної взаємодії для Святого Престолу. Проведено контент-аналіз енциклік виданих Папою Іваном Павлом ІІ, Папою Бенедиктом XVI та Папою Франциском, який дозволив стверджувати про вагомість для Святого Престолу питань миру і війни, врегулювання конфліктів та глобальних проблем сучасності, а також виявити деякі відмінності у політиці Понтифіків, що підтверджує трансформаційні зміни у діяльності Святого Престолу. Виявлено, що основною тенденцією модернізації дипломатичної діяльності Святого Престолу є перехід від традиційних форм дипломатії до «нових». Зазначена тенденція найбільш виразною є за понтифікату Папи Франциска. Авторами проведено історичну аналогію між Папою Франциском та Папою Григорієм VII у підходах до реалізації реформ та модернізації інструментів та методів зовнішньої політики Святого Престолу.

The article is devoted to the analysis of transformational changes and tendencies of modernization of the Holy See’s foreign policy in the post-bipolar era. It was emphasized that the Holy See has specific characteristics of positioning in international relations and adheres to neutrality, which contributes to its involvement in interstate cooperation from the standpoint of mediation services in conflict resolution, peacekeeping and humanism. In turn, the influence and importance of the figure of the Pope as a subject and representative of the Holy See in international relations was confirmed. The authors have identified evolutionary changes in the foreign policy of the Holy See through a comparative analysis of the pontificates of John Paul II, Benedict XVI and Francis. The determinants of the analysis are the consideration of the territorial and functional dimensions of the foreign policy of the Pontiffs, as well as tools for its implementation. The attention was paid on the importance of the Pope’s visits in the implementation of foreign policy and setting priorities in the regional dimension of interstate cooperation for the Holy See. A content analysis of the encyclicals published by Pope John Paul II, Pope Benedict XVI and Pope Francis, allowed to assert the importance of peace and war questions for the Holy See, conflict resolution and global issues and consider some differences in the policies of the Pontiffs. The results of content analysis confirm changes in the international activities of the Holy See. It was found that the main trend in the modernization of diplomatic activities of the Holy See is the transition from traditional forms of diplomacy to “new”. This tendency is most implemented during the pontificate of Pope Francis. The authors draw a historical analogy between Pope Francis and Pope Gregory VII in their approaches to the implementation of reforms and modernization of instruments and methods of foreign policy of the Holy See.