Політизація процесу автокефалізації у період міжсоборної присутності у ХХ ст.

Abstract

У статті досліджуються основні принципи та механізми функціонування церковно-адміністративної системи управління православної церкви. Встановлено, що церковне життя – це процес динамічний та живий. Церква рухається вперед у фарватері політичного життя та вимушена реагувати на суспільні запити, проблеми та геополітичні питання. Визначено, що формування двох політичних підходів (слов’янського та грецького) до розуміння структури Вселенського православ'я стало причиною сучасної кризи в церкві. Вказано, що «церковні непорозуміння» стали очевидними після Великого собору 2016 р. на Криті та підписання Томосу для Української церкви. Встановлено роль Всеправославного Собору та Вселенського патріархату, який займає першість у православному світі, в процесі проголошення автокефального статусу нової Помісної церкви. У статті розглядається підготовка важливого документу на передсоборних нарадах. Він має регулювати процес надання статусу незалежної церкви. Однак, на Великому Соборі «Автокефалія та способи її проголошення» так і не було прийнято до розгляду. У дослідженні висвітлюються трансформаційні процеси інституту автокефалії під тиском політичних змін на Балканах та світі загалом, а також його значення у сучасній церкві. З точки зору православної еклезіології зрозуміло, що по своїй структурі, кожна із національних церков неодмінно має бути політично та адміністративно незалежною. Проте, сьогодні низка національних церков тривалий час чекають юрисдикційного та політичного визнання. Доведено, що у період пізньої Візантії автокефалія трансформувалась від природного стану існування до церковно-політичного явища. А у період міжсоборної присутності – у виключно політичне. Визначено, що держава завжди була зацікавленою стороною у процесі унезалежнення національної церкви. Кожна незалежна країна хоче мати власну церковну інституцію, тому вона виступає захисником прав та повноважень церкви, розташованої в межах її територіальних володінь. Це значною мірою впливає на сучасні геополітичні відносини між незалежними Помісними церквами. Встановлено, що автокефалія виступала адаптаційним пристосуванням церкви до політичної географії держави. У статті встановлено, що Вселенська церква, будучи єдиною за сутністю, розділена на незалежні Помісні церкви за адміністративним та національним принципом. У статті встановлено, що інституційні суперечки сучасних Помісних церков, у більшості випадків пов’язані із «канонічною територією» та межами їх впливу. Це безпосередньо пов’язане із набуттям автокефального статусу. Зроблено висновок про те, що такі глобальні проблеми Всецерковного значення можуть бути вирішені виключно соборним шляхом та розумом. Для цього необхідна участь всіх православних ієрархів, в тому числі і невизнаних церков, щоб врахувати їх позицію.

The article investigates the basic principles and mechanisms of functioning of the church-administrative system of management of the Orthodox Church. It has been established that church life is a dynamic and lively process. The Church is moving forward in the path of political life and is forced to respond to social demands, problems and geopolitical issues. It is determined that the formation of two political approaches (Slavic and Greek) to the understanding of the structure of the Ecumenical Orthodoxy was the cause of the current crisis in the church. It is stated that "church misunderstandings" became apparent after the Great Council of 2016 in Crete and the signing of the Tomos for the Ukrainian Church. The role of the All-Orthodox Council and the Ecumenical Patriarchate, which is the leader in the Orthodox world, in the process of proclaiming the autocephalous status of the new Local Church has been established. The article considers the preparation of an important document at pre-congress meetings. It should regulate the process of granting the status of an independent church. However, at the Great Council "Autocephaly and ways to proclaim it" was not accepted for consideration. The study highlights the transformational processes of the institution of autocephaly under the pressure of political change in the Balkans and the world at large, as well as its importance in the modern church. From the point of view of Orthodox ecclesiology, it is clear that in its structure, each of the national churches must be politically and administratively independent. Today, however, a number of national churches have long awaited jurisdictional and political recognition. It is proved that in the period of late Byzantium autocephaly was transformed from a natural state of existence to a church-political phenomenon; and in the period of inter-conciliar presence to exclusively political. It is determined that the state has always been a stakeholder in the process of independence of the national church. Every independent country wants to have its own church institution, so it defends the rights and powers of the church, located within its territorial possessions. This greatly affects the current geopolitical relations between the independent Local Churches. It is established that autocephaly was an adaptive adaptation of the church to the political geography of the state. The article establishes that the Ecumenical Church, being united in essence, is divided into independent Local Churches on an administrative and national basis. The article finds that the institutional disputes of modern Local Churches are, in most cases, related to "canonical territory" and the limits of their influence. This is directly related to the acquisition of autocephalous status. It is concluded that such global problems of universal significance can be solved only by conciliar means and reason. This requires the participation of all Orthodox hierarchs, including unrecognized churches, to take into account their position.