Концепти децентралізації у постсоціалістичних країнах

Abstract

У статті визначено, що децентралізація як реформа публічної політики має власну специфіку у постсоціалістичних країнах. У транзитивних країнах Центральної Європи децентралізація стала «навздогінною реформою», своєрідним доповненням (завершенням) політичних і економічних реформ. З розгортанням процесів відцентровості у практиці державотворення західна політична наука розробила концептуальні підходи до розуміння політичної і управлінської природи децентралізації. Відповідно до критерію багатофункціональності децентралізації, Д. Трейсман визначає шість базових концепцій: вертикальна, децентралізація прийняття рішень, децентралізація призначень, електоральна децентралізація, фіскальна децентралізація та кадрова децентралізація. Сучасними моделями децентралізації за А. Шнайдером є фіскальна (бюджетно-фінансова автономія громад), адміністративна (сукупність компетенцій місцевої влади) та політична (політичні та електоральні процеси на місцях) децентралізація. У перші десятиріччя постсоціалістичної трансформації найбільші успіхи у відцентровості регіонів характерні для центральноєвропейських країн. П. Свяневич основними сучасними тенденціями постсоціалістичної децентралізації визначає недосконалість адміністративно-територіального поділу країни, складність у горизонталі управління, ступінь фінансової автономії місцевих громад і їхню частку у загальнодержавному ВВП. На практиці реформа децентралізації тісно пов’язана із темпами демократичної трансформації. Дж. Данн і Д. Ветцель визначають Польщу, Угорщину та Чехію після 1990-их рр. як країни з найкращим потенціалом до успішної реформи децентралізації. Натомість найбільш проблемними у питаннях відцентровості залишаються більшість пострадянських центральноазійських країн, Молдова та Албанія. Перспективи України оцінюються у форматі «спонтанної децентралізації», яка залежить від тяжкості політичних криз і міцності сепаратистських рухів.

In the present study, the author determines that decentralisation as a public policy reform has peculiarities in each post-socialist country. In transitive Central European countries, decentralisation became a “catch-up reform”, a supplement to political and economic reforms. With centripetal processes in the state-building practice underway, Western political science conceived conceptual approaches to the political and administrative essence of decentralisation. According to the criterion of decentralisation multifunctionality, D. Treisman points out six fundamental concepts: vertical decentralisation, decentralisation of decision-making, decentralisation of appointments, electoral decentralisation, fiscal decentralisation and personnel decentralisation. As A. Schneider argues, the modern decentralisation models are the following: fiscal (budgetary and financial autonomy of communities), administrative (the total of local authorities’ competencies), and political (political and electoral processes on the ground) decentralisation. In the first decades of the post-socialist transformation, Central European countries made the most progress in decentralising. P. Swianiewicz argues that the flawed administrative-territorial division of the country and complex chain of command are the principal decentralisation trends in post-socialist countries, financial autonomy of local communities and their share in the national GDP. In practice, there is a correlation between the decentralization reform and the democratic transformation pace. J. Dunn and D. Wetzel argue that after the 1990s, Poland, Hungary, and the Czech Republic had the best potential for successful decentralization reform, whereas most of the post-Soviet Central Asian countries, Moldova, and Albania remained the most problematic. Ukraine’s decentralization prospects can only be spontaneous, depending on the severity of political crises and the intensity of separatist movements.