Войовнича демократія як інститут протидії популізму

Abstract

Актуальність дослідження популізму в мирні часи зумовлена погіршенням соціально-економічного становища громадян у результаті економічних криз, зростання кількості іммігрантів, ігнорування низки суспільно важливих проблем залежно від контексту певної країни. Однак війна та повоєнна відбудова створює особливо сприятливі умови для розквіту популізму, який може швидко трансформувати демократію в автократію, про що свідчить досвід Веймарської республіки. У статті визначено та проаналізовано такі визначальні риси популізму, як антропоцентризм (популісти наголошують на народному суверенітеті як основній демократичній ідеї, тобто громадяни, як джерело суверенітету, повинні санкціонувати основні політичні рішення) та антиелітаризм (нищівна критика правлячого класу з боку популістів посилює недовіру до еліт, що призводить до заперечення легітимності політичних інститутів, в яких домінують еліти). Його наслідком є протиставлення пересічних громадян керівництву державою, що передбачає спрощене розуміння політики як конфлікту між «ми» (народ) та «вони» (еліта), що виправдовує нищівну критику опонентів, і суперечить базовим принципам плюралізму або інститутам, зорієнтованим на пошук консенсусу. Розглянуто сумісність популізму з п’ятьма основними моделями демократії: виборчою, ліберальною, деліберативною, учасницькою та егалітарною. Доведено, що попри різний ступінь імунітету до популізму, жодна з них не пропонує ефективних інструментів протидії популізму, окрім войовничої демократії. Войовнича демократія – це концепція, що пропонує способи захисту демократії від політичних акторів, що прагнуть завдати їй шкоди або ослабити шляхом зловживання демократичними інститутами і процедурами, насамперед вільними виборами, свободою слова і об’єднань. В її рамках можлива боротьбу з радикальними рухами та політичними партіями, що ставлять за мету зміну демократичного конституційного ладу.

The relevance of studying populism in peacetime is due to the deterioration of the socio-economic situation of citizens as a result of economic crises, the growing number of immigrants, and the neglect of a number of socially important problems, depending on the context of a particular country. However, war and post-war reconstruction create particularly favourable conditions for the flourishing of populism, which can quickly transform democracy into autocracy, as evidenced by the experience of the Weimar Republic. The article identifies and analyses such defining features of populism as anthropocentrism (populists emphasize popular sovereignty as the main democratic idea, i.e. citizens, as the source of sovereignty, should authorize major political decisions) and anti-elitism (populists’ devastating criticism of the ruling class increases distrust of elites, which leads to the denial of the legitimacy of political institutions dominated by elites). Its consequence is the opposition of ordinary citizens to the leadership of the state, which implies a simplistic understanding of politics as a conflict between “us” (the people) and “them” (the elite), which justifies the destructive criticism of opponents and contradicts the basic principles of pluralism or consensus-oriented institutions. The compatibility of populism with five main models of democracy is considered: electoral, liberal, deliberative, participatory and egalitarian. It is proved that despite the varying degrees of immunity to populism, none of them offers effective tools to counteract populism, except for militant democracy. Militant democracy is a concept that offers ways to protect democracy from political actors seeking to harm or weaken it by abusing democratic institutions and procedures, primarily free elections, freedom of speech and association. It can be used to combat radical movements and political parties that aim to change the democratic constitutional order.