Латиномовна поезія Василя Довговича

Abstract

Відомо, що латинська мова, припинивши функцію живої мови, ще досить тривалий період використовувалась як офіційна мова у Центральній Європі, в тому числі й на деяких українських землях, зокрема в Закарпатті. Це пояснюється тим, що в умовах, коли літературні норми власної мови ще не сформувалися, її роль виконує іноді чужа чи навіть «мертва мова». Крім того, значною мірою впливали і традиції ще з часів Середньовічної Європи, коли латинь була єдиною мовою науки, освіти, релігії, діловою мовою тогочасного суспільства, засобом спілкування інтелектуальних кіл. Цією мовою на території сучасного Закарпаття, яке впродовж тисячоліття входило до складу Угорського королівства, написано багато документів різного характеру, зокрема, постанови та розпорядження місцевих органів влади, протоколи судових засідань і винесені на них вироки, церковні метрики про народження і одруження, описи церковного майна і т.ін. Латинською мовою написано ряд важливих історичних праць, які проливають світло на складні та малодосліджені періоди життя нашого краю, яка є невід’ємною складовою частиною України. У статті розглядається латиномовна поезія закарпатського культурного діяча Василя Довговича, який у 1832 році уклав рукописний збірник, де серед віршів, написаних угорською та рідною мовою, міститься 131 латиномовна поезія. Розглянуто тематику, жанровість та віршовані розміри творів. Поезії, написані угорською та рідною мовами, мають здебільшого інтимний зміст. Латиномовні вірші представлені одами, елегіями, епіграмами. Автор добре обізнаний з античною метрикою. Залежно від жанру поезії використовує різні віршові розміри. Серед його творів переважають дистих елегійний і гекзаметр дактилічний. Дослідження показало, що латиномовна поетична спадщина Василя Довговича займає гідне місце в історії української літератури як невід’ємна частка.