Особливості діагностики глибокого прикусу у пацієнтів з порушеннями м’язово-суглобового комплексу

Abstract

Глибокий прикус займає одне з чільних місць серед усіх зубо-щелепних аномалій і, залежно від регіону світу, діагностується у 21–45% пацієнтів, що звернулись по ортодонтичну допомогу. В свою чергу, різниться не лише першопричина виникнення даної патології, але і її природа, вплив на її поступовий розвиток зовнішніх та внутрішніх факторів. Зміни, спричинені виникненням у пацієнта глибокого прикусу, розповсюджуються також і на м’язово-суглобовий комплекс, викликаючи порушення не лише в його функціональності, але й у морфології тканин скронево-нижньощелепних суглобів. Скарги на функціональні розлади все частіше зустрічаються серед ортодонтичних пацієнтів з глибоким прикусом і необхідність не лише естетичної реабілітації, але й, перед усім відновлення нормальної функції виходить на перший план. Тож метою даної роботи є поглиблений комплексний аналіз пацієнтів з глибоким прикусом шляхом дослідження порушень м’язово-суглобового комплексу та особливостей розвитку черепно-лицевих кісткових структур. В свою чергу першим, проте основоположним етапом на шляху до розподілу обстежуваних нами пацієнтів задля подальшого дослідження, є клінічний етап дослідження. Нами було проведено, зокрема, збір суб’єктивних даних, а саме, анамнезу, скарг пацієнтів, що, в свою чергу отримали поділ на естетичні, функціональні та дисфункціональні, та були проаналізовані; клінічна оцінка ступеню вираженості дисфункції скронево-нижньощелепних суглобів за Helkimo; клінічний огляд пацієнта та виокремлення, в залежності від особливостей прояву глибокого прикусу, двох його видів. Окрім того, нами було проаналізовано рентгенологічне дослідження обстежуваних, а саме, бокову телерентгенографію, що дало нам підстави припускати взаємозалежність особливостей морфології черепно-лицевих кісток, положення різців та стану м’язово-суглобового комплексу пацієнтів. Після детального та всебічного аналізу отриманих нами, у ході дослідження, даних, ми дійшли висновку, що найбільш доцільним є поділ обстежуваних пацієнтів на дві групи: з легким ступенем тяжкості вираженості дисфункції скронево-нижньощелепних суглобів та з середнім ступенем тяжкості. В свою чергу, у даних групах слід виділити по дві підгрупи, в залежності від особливостей розташування різців: з середнім або більш вираженим (протрузійним) нахилом різців та з недостатнім (ретрузійним) нахилом різців. Отримані результати диктують необхідність подальшого та більш глибокого дослідження особливостей діагностики та лікування пацієнтів одержаних груп.

Deep bite occupies one of the leading places among all dental-jaw anomalies and, depending on the region of the world, is diagnosed in 21–45% of patients who have sought orthodontic care. In turn, in different clinical cases, the etiology of this pathology, its nature, and the influence of external and internal factors on it differ. The changes caused by the occurrence of a deep bite in the patient also spread to the muscle-articular complex, causing disturbances not only in its functionality, but also in the morphology of the tissues of the temporomandibular joints. Complaints about functional disorders are increasingly common among orthodontic patients with a deep bite, and the need for not only aesthetic rehabilitation, but also, above all, the restoration of normal function comes to the fore. Therefore, the aim of this work is an in-depth comprehensive analysis of patients with a deep bite by studying disorders of the musculo-articular complex and features of the development of craniofacial bone structures. In turn, the first, but fundamental stage on the way to the distribution of the patients examined by us for further research is the clinical stage of the study. In particular, we collected subjective data, anamnesis, patient complaints, which, in turn, were divided into aesthetic, functional and dysfunctional, and were analyzed; clinical evaluation of the severity of temporomandibular joint dysfunction according to Helkimo; clinical examination of the patient and identification of two types of deep bite. In addition, we analyzed the X-ray examination of the examinees, namely, the lateral teleroentgenography, which gave us reason to assume the interdependence of the features of the morphology of the craniofacial bones, the position of the incisors, and the condition of the patients’ musculo-articular complex. After a detailed analysis of the data we received, we came to the conclusion that it is most appropriate to divide the examined patients into two groups: with a mild degree of severity of temporomandibular joint dysfunction and with an average degree of severity. In turn, these groups should be divided into two subgroups, depending on the features of the location of the incisors: with medium or more pronounced (protrusion) incisor inclination and with insufficient (retrusion) incisor inclination. The obtained results dictate the need for further and more in-depth research into the peculiarities of diagnosis and treatment of patients of the obtained groups.