Ефективність як інструмент виміру правотворчості та її політики

Abstract

В науковій роботі автором зроблено спробу встановити методологічне значення категорії «ефективність» в частині виміру правотворчості та правотворчої політики. Акцентовано увагу на актуальності посилення наукової розробки питань методології вивчення правотворчості та її політики. Наголошено на тому, що правотворчість потребує систематичного аналізу, вдосконалення механізмів правотворчості та залучення широкого кола експертів для забезпечення ефективного функціонування правової системи. Враховуючи постійні зміни в суспільно-політичному житті нашої країни та необхідність адаптації законодавства до європейських стандартів, правотворча діяльність стає ще більш актуальним явищем, що не лише потребує свого наукового дослідження, але і виміру на предмет її ефективності. Тому актуальність тематики цієї наукової роботи зумовлюється як можливістю виміру ефективності правотворчості, так і необхідністю такого виміру задля надання всебічної оцінки практики правотворення в Україні. Проведено аналіз поглядів вчених, які стосуються методологічного значення ефективності як інструменту виміру явищ правової дійсності. Підсумовано, що ефективність є багатовимірним інструментом, яка має встановити результативність як безпосередньо правотворчості (на мікрорівні), так і всієї правотворчої політики (на макрорівні). Відзначено, що правотворчість і правотворча політика можуть досліджуватись з точки зору їх ефективності, результати чого матимуть або предметний характер (ефективність правотворчості), або стратегічний характер (ефективність правотворчої політики). З точки зору методологічного значення, ефективність як інструмент виміру правотворчості і правотворчої політики, є самостійним: 1) способом виміру показників, які відображають результат функціонування правотворчості або правотворчої політики; 2) засобом виявлення та характеристики ролі і призначення правотворчості і її політики в соціально-політичному та правовому аспектах; 3) механізмом виявлення недоліків правотворчої діяльності та змісту правотворчої політики; 4) передумовою для обґрунтування шляхів вдосконалення правотворчої діяльності та змісту правотворчої політики.

In the scientific work, the author made an attempt to establish the methodological significance of the category «efficiency» in terms of the dimension of law-making and law-making policy. Attention is focused on the relevance of strengthening the scientific development of the methodology of studying law-making and its policy. It was emphasized that law-making requires systematic analysis, improvement of law-making mechanisms and the involvement of a wide range of experts to ensure the effective functioning of the legal system. Taking into account the constant changes in the social and political life of our country and the need to adapt legislation to European standards, law-making activity becomes an even more relevant phenomenon that not only needs its own scientific research, but also measurement for its effectiveness. Therefore, the relevance of the topic of this scientific work is determined both by the possibility of measuring the effectiveness of law-making, and by the necessity of such a measurement in order to provide a comprehensive assessment of the practice of law-making in Ukraine. The analysis of the views of scientists, which relate to the methodological significance of effectiveness as a tool for measuring the phenomena of legal reality, has been carried out. It is concluded that efficiency is a multidimensional tool that should establish the effectiveness of both directly law-making (on the micro-level) and the entire law-making policy (on the macro-level). It is noted that law-making and law-making policy can be studied from the point of view of their effectiveness, the results of which will have either a substantive nature (law-making effectiveness) or a strategic nature (law-making policy effectiveness). From the point of view of methodological significance, efficiency as a tool for measuring law-making and law-making policy is an independent: 1) a way of measuring indicators that reflect the result of the functioning of law-making or law-making policy; 2) a means of identifying and characterizing the role and purpose of law-making and its policy in socio-political and legal aspects; 3) a mechanism for identifying deficiencies in law-making activity and the content of law-making policy; 4) a prerequisite for substantiating ways of improving law-making activity and the content of law-making policy.