Доступ жінок до правосуддя в Україні: невидимість проблеми

Abstract

У статті доступ жінок до правосуддя розглядається як невидима проблема, існування якої не помічається або заперечується. Випадки, коли жінки в аналогічних ситуаціях зазнають більш несприятливих правових наслідків, не сприймаються як пов’язані з гендерною нерівністю. Причини невидимості проблеми укорінені в радянському минулому, в патріархальних традиціях українського суспільства, а також у небажанні відмовлятися від міфів та стереотипів, відсутності належної рефлексії щодо минулого та відсутності культури публічного обговорення важливих суспільних проблем, маргіналізацією “жіночих” тем. Щоб проілюструвати невидимість проблеми, авторкою використані результати узагальнення багаторічного досвіду виконання учасниками та учасницями тренінгів для суддів, працівників апарату судів та правоохоронних органів практичного завдання щодо проявів гендерної нерівності, які наведені у Концепції державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 No 1002-р. Зокрема, неналежний рівень забезпечення умов для гармонійного поєднання сімейних і професійних обов’язків сприймається як актуальна проблема лише тими особами, які безпосередньо залучені у виконання сімейних обов’язків; подібне спостерігається стосовно інших проявів нерівності жінок і чоловіків, що підтверджує думку, що сприйняття актуальності чи неактуальності конкретних проявів гендерної нерівності обумовлене власним досвідом особи. Наявність позитивної тенденції зменшення розриву сприймається як неактуальність певного прояву, оскільки “ситуація значно поліпшилася”, навіть якщо розрив залишається великим. Окрім досвіду проведення тренінгів, для демонстрації невидимості проблеми використані також “історії з життя”, які ілюструють, зокрема, зверхнє, упереджене та сексистське ставлення до жінок на відповідальних посадах (рівня заступника міністра), особливо якщо порівняти його зі ставленням до чоловіків такого самого віку і статусу. Оскільки проблема, яка є невидимою, не має шансів бути вирішеною, авторка робить висновок, що уміння “помітити”, “побачити”, “зробити видимим”, “назвати”, “кваліфікувати” та под. – це перші кроки до її вирішення.

The article considers women’s access to justice as an invisible problem, the existence of which is overlooked or denied. Cases where women in similar situations experience more adverse legal consequences are not perceived as linked to gender inequality. The reasons for the invisibility of the problem are rooted in the Soviet past, in the patriarchal traditions of Ukrainian society, as well as in the reluctance to abandon myths and stereotypes, the lack of proper reflection on the past and the lack of a culture of public discussion of important social problems, the marginalization of “women’s” topics.To illustrate the invisibility of the problem, results of the questioning of training participants (judges, court staff and law enforcement officers) has been used, i.e. the discussion regarding manifestations of gender inequality, acknowledged in the Concept Paper of the State Programme for Ensuring Equal Rights and Opportunities of Women and Men, approved by the order of the Cabinet of Ministers of Ukraine dated November 21, 2012, No. 1002. The author noted, that during many years of delivering gender equality trainings only those participants who de facto contribute to caregiving/family responsibilities admitted that inadequate level of providing conditions for “a harmonious combination of family and professional responsibilities” is an actual problem; the same is observed in relation to other manifestations of inequality between women and men, which confirms the opinion that the perception of relevance or irrelevance of specific manifestations of gender inequality is determined by the individual’s own experience. The trend of reducing gender gap is perceived as the irrelevance of a certain manifestation of gender inequality, since “the situation has been improved significantly”, even if the gap remains large. In addition to the experience of delivering trainings, “stories from life” were also used to demonstrate the invisibility of the problem, particularly cases that illustrate the superior, prejudiced and sexist attitude towards women in high level (deputy minister) positions, especially when compared with the attitude towards men of the same age and status. Since a problem that is invisible has no chance of being solved, the ability to “notice”, “see”, “make visible”, “name”, “qualify”, etc. are the first steps towards its solution.