Зміст права на безпечне для життя та здоров’я довкілля: приватноправовий підхід

Abstract

Стаття присвячена аналізу змісту права особи на безпечне для життя та здоров’я довкілля. Проаналізовано наукові підходи до визначення його змісту. Встановлено наявність щонайменше трьох підходів: у вузькому значенні, – як екологічного права особи; як право особи на безпечне довкілля, яке включає право на безпечні продукти харчування та побуту, на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо та в широкому сенсі, – як право на безпекове середовище існування людини. Обґрунтовано, що право на безпечне для життя та здоров’я до-вкілля варто розуміти у широкому сенсі, яке наближене до права особи на безпеку, яке наразі ще не набуло нормативного закріплення, проте, широко обговорюється в наукових школах. В статті автор пропонує визначення довкілля як середовища існування людини (фізичного, при-родного, соціального, віртуального та ін.), яке має бути безпечним через вжиття державою «всіх можливих» заходів, спрямованих на забезпечення контролю ризиків та їх мінімізацію. Доведе-но, що право на безпечне для життя та здоров’я довкілля включає право особи на інформацію про стан довкілля, якість харчових продуктів, зокрема, на її збирання, зберігання та поширен-ня. Останнє є конкретизацією права на інформацію, закріпленого ст. 34 Конституції України. Це дозволяє зробити висновок щодо комплексного характеру цього права. Такий підхід зумовлений прагненням законодавця відійти від застарілого підходу обмеження права на безпечне довкілля або виключно екологічною сферою, або лише правом на інформацію про стан довкілля. Зроблено висновок, що безпека в широкому розумінні є станом контрольованості ризиків, наслідком діяль-ності та заходів, орієнтованих на його досягнення. Аргументовано, що правова природа змісту правомочностей правоволодільця має пасивний характер і зводиться до права особи перебувати в зазначеному контрольованому (безпековому) стані середовищі. Відповідно, цим правомочностям протиставлений подвійний обов’язок: не порушувати існуючий стан безпеки, а на державі та її органах – додатковий обов’язок вчиняти дії в межах компетенції, спрямовані на створення та забезпечення таких умов (обов’язок мінімізувати і контролювати ризики та усувати небезпеки).

The article is devoted to the analysis of the content of a person’s right to an environment safe for life and health. Scientific approaches to determining its content are analyzed. The presence of at least three approaches has been established: in the narrow sense, – as an environmental right of a person; as the right of a person to a safe environment, which includes the right to safe food and household products, to proper, safe and healthy conditions of work, living, education, etc. and in a broad sense, as the right to a safe environment for human existence. It is justified that the right to an environment that is safe for life and health should be understood in a broad sense, which is close to the right of an individual to safety, which has not yet acquired normative consolidation, however, is widely discussed in scientific schools. It has been proven that the right to an environment safe for life and health includes the right of a person to information about the state of the environment, the quality of food products, in particular, its collection, storage and distribution. The latter is a specification of the right to information, enshrined in Art. 34 of the Constitution of Ukraine. This allows us to draw a conclusion about the complex nature of this right. This approach is due to the desire of the legislator to move away from the outdated approach of limiting the right to a safe environment either exclusively to the ecological sphere, or only to the right to information about the state of the environment. It was concluded that safety in a broad sense is a state of risk control, a consequence of activities and measures aimed at its achievement. It is argued that the legal nature of the content of the rights of the right holder has a passive nature and is reduced to the right of a person to be in the specified controlled (free) state of the environment. Accordingly, these powers are opposed to a double obligation: not to violate the existing state of security, and the state and its bodies have an additional obligation to take actions within their competence aimed at creating and ensuring such conditions (the obligation to minimize and control risks and eliminate danger).